Убік
- Автор: Дик Филип Киндред
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Komubook
- ISBN: 978-617-7438-08-2
- Переводчик: Ірина Гаврилюк
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Убік». Краткое содержание книги:
«Ми звалили на Джорі величезний тягар. І ми за це заплатили».
Повз нього проторохтіло старе кутасте таксі марки Dodge. Джо махнув рукою, і машина з гуркотом підповзла до узбіччя. «Ану перевіримо те, що сказав Джорі. Пошукаймо межі його квазісвіту», — подумав Джо.
— Хочу подивитись на місто, — сказав він водієві. — Везіть, куди заманеться. Покажіть мені якомога більше вулиць, будинків і людей, а коли оглянемо весь Де-Мойн, то їдьмо до наступного й подивимось, що там.
— Я не їжджу між містами, містере, — сказав водій, притримуючи дверцята для Джо. — Проте буду радий покатати вас Де-Мойном. Це гарне місто, сер. Ви з іншого штату, еге ж?
3 Нью-Йорка, — сказав Джо, сідаючи в таксі.
Авто знову виїхало на проїжджу частину.
— Що кажуть у Нью-Йорку про війну? — одразу запитав водій. — Думаєте, ми у неї втрутимося? Рузвельт хоче нас втягнути...
— Я не маю бажання обговорювати політику чи війну, — різко обірвав його Джо.
Якийсь час вони їхали мовчки.
Дивлячись на будинки, людей та автомобілі, що проїжджали повз, Джо вкотре запитував себе, як Джорі міг усе це підтримувати. «Стільки деталей, — дивувався він. — Мабуть, незабаром дістанусь до межі цього світу. Це має трапитися буквально за мить».
— А у Де-Мойні є борделі? — запитав він у водія.
— Hi, — відповів той.
«Можливо, Джорі не впорався з таким завданням, — подумав Джо. — Ще надто юний. А, може, він цього не схвалює». Раптом Чип відчув втому. «Куди я їду? — запитав він себе. — І навіщо? Щоб довести собі, що слова Джорі — правда? Але я і так це знаю. Я бачив, як щез лікар. Бачив, як Дон Денні перетворився на Джорі. Цього мало би вистачити. Цією поїздкою я лише взайве навантажую Джорі, від чого його апетит тільки зросте. Краще здатися, — вирішив він. — Усе марно.
І, як і сказав Джорі, „Убік“ у будь-якому разі незабаром вивітриться. Я не хочу провести останні хвилини чи години свого життя, їздячи вулицями Де-Мойна. Варто знайти цікавіше заняття».
По тротуару крокувала дівчина, ступаючи легко й неквапливо. Здавалося, ніби вона розглядає вітрини. Симпатичне дівчисько з веселими білявими косичками, одягнене у незастебнуту кофту поверх блузи, яскраво-червону спідницю та черевички на високих каблуках.
— Пригальмуйте, — попросив Джо у водія. — Отам, біля дівчини з косичками.
— Вона з вами не розмовлятиме, — сказав водій. — Покличе поліцейського.
— А мені байдуже, — відповів Джо. Зараз усе це не мало жодного значення.
Водій загальмував, і старий Dodge спинився біля узбіччя. Його шини невдоволено заскреготіли, тернув- шись об бордюр. Дівчина звела очі.
— Вітаю, міс, — сказав Джо.
Вона з цікавістю поглянула на нього. Її розумні блакитні, сповнені тепла, очі трохи розширилися, проте
не виказували антипатії чи тривоги. Схоже, ця ситуація видавалася їй радше кумедною. Налаштована вона була дружелюбно.
— Слухаю, — озвалася дівчина.
— Я скоро помру, — сказав Джо.
— О Боже, — стурбовано відповіла вона. — Невже ви...
— Він не хворий, — устряв водій. — Він щойно запитував мене про дівчат, просто намагається вас зняти.
Дівчина засміялася. Але без ворожості. І не подалася геть.
— Зараз саме час вечері, — сказав їй Джо. — Дозвольте запросити вас у ресторан. У «Матадор». Мені казали, що це хороше місце. — Його втома зростала. Джо знову відчував на собі її вагу, а потім із німим, збезсилілим жахом зрозумів, що це було те саме виснаження, яке охопило його у вестибюлі готелю, коли він показав Пет штрафний талон. І холод. Цілком непомітно до нього повернулося фізичне відчуття холодильного контейнера, що оточував його зусібіч. «„Убік“ починає вивітрюватися, — усвідомив Джо. — Мені небагато лишилося».
Вочевидь, ці невтішні міркування якось відбилися на його обличчі. Дівчина підступила аж до самого віконця таксі.
— З вами все гаразд? — запитала вона.
— Я помираю, міс, — натужно сказав він. Рана на руці знову почала пульсувати болем й на шкірі проступили сліди від зубів. Лише цього було достатньо, щоб сповнити його жахом.
— Попросіть водія, хай відвезе вас до лікарні, — порадила дівчина.
— Ви погодитесь зі мною повечеряти? — запитав Джо.
— Якщо вам хочеться саме цього, — мовила вона. — Якщо ви... хворі? Чи що б там з вами не було... Ви хворі? — вона відчинила дверцята. — Хочете, щоб я поїхала з вами до лікарні? Так?