Поле битви — Україна. Від «володарів степу» до «кіборгів». Воєнна історія України від давнини до сьогодення
- Автор: Черкас Борис, Сокирко Олексій
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-0143-9
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Поле битви — Україна. Від «володарів степу» до «кіборгів». Воєнна історія України від давнини до сьогодення». Краткое содержание книги:
Мета книжок цієї серії — розказати про українське минуле, опираючись на факти, а не на вигадки чи ідеологічне замовлення. Для того щоб створювати майбутнє, потрібні не лише воля і хоробрість, не лише наполегливість та щоденна праця, але й знання про нашу історію. Без цензури.
Узагалі, морські походи козаків є унікальним явищем в історії. Чорне море було турецьким. Проникнути в нього козаки могли тільки через кілька річок, гирла яких контролювали турецькі фортеці з потужною артилерією. Уздовж берегів кочували татари, а на виході часто чатували османські ескадри. Продершись через ці перепони, козаки опинялися ніби в закритому сосуді, крізь горло якого треба було ще повернутися назад. Будь-яка поломка човна загрожувала смертельною небезпекою, оскільки безпечного берега, де б можна було спокійно пристати, не існувало. Такі умови загартовували козацтво і його флотоводців зокрема.
Як ми вже казали, козаки використовували одночасно як стрілецьку, так і холодну зброю. У першій домінували рушниці. Види останніх змінювалися: ручниці, аркебузи, мушкети, яничарки тощо. Нерідким явищем була наявність гаківниць. Також, особливо кіннота, використовувала пістолі. З луків козацтво віддавало перевагу турецькому типу. В холодній зброї домінували шабля, спис і бойова коса. Хоча були поширені й ножі, кинджали, келепи, аркани, перначі, булави тощо. Останні, окрім практичного застосування, виконували ще роль символу влади у старшини. В артилерії використовували залізні, бронзові й мідні гармати малих калібрів. Можливою була наявність мортир і гаубиць. Найпоширенішим способом забезпечення зброєю були покупка і захоплення у ворога.
Тактика козацького війська залежала від оборони. Під час зустрічі з ворогом козацтво оточувало себе возами, будувало земляні укріплення. При виборі місцевості перевагу віддавали важкодоступній — яри, пагорби, ліси тощо. Важливою була наявність поряд води. Під час бою козацтво намагалося знекровити ворога щільним вогнем, а потім у слушний час контратакувати. Під час веденні вогню застосовували різноманітні маневри і хитрощі. Окольський описав, як в боях на Старці козаки за допомогою таких фортелів підпускали кінноту і впритул розстрілювали її. Під час денних контратак головну роль відводили кінноті. Дуже поширеним у козацтва було використання нічного часу. Саме під прикриттям темряви козацька піхота непомітно підходила під ворожі позиції й відчайдушно атакувала.
Стратегічні думки, ідеї, плани української старшини внаслідок дефіциту документів, що вийшли з її середовища, визначити важко. Можна лише, спираючись на події, визначити загальні тенденції.
Як уже зазначалося, в основі воєнної діяльності козацтва лежало три складових, кожна з яких мала стратегічні особливості. Під час вторгнення турецько-татарських військ козацтво намагалося за допомогою розвідки вирахувати час і напрям їхнього походу. Якщо це вдавалося, то козацькі полки і сотні ішли на перехоплення, аби унеможливити вторгнення. Якщо противнику вдавалося оминути прикордонні чати, що було не так важко в умовах величезного степу, то козаки, розсипавшись на багато загонів і спираючись на укріпленні поселення українського прикордоння, переслідували ворожі чамбули. Під час відступу противника козаки рушали за ним у степ, намагаючись знайти його головний кіш.
Більш дієвою у плані послаблення або й взагалі унеможливлення вторгнення була організація походів проти Османської імперії та її васалів. У Порти були великі мілітарні можливості, яких не було у козацтва, тож успіха досягали неочікуваністю й швидкістю. Під час походів на південь стратегічна мета з самого початку диктувалася як політичними, так і економічними чинниками. Перші зони нападів козацтва до середини XVI ст. — це передусім пониззя Дніпра з уфортифікованими містами Очаків та Іслам. Мета — перекриття євразійського сухопутного і морського шляхів, погром улусів кримців, контроль над видобутком солі й максимальне послаблення влади татар над регіоном, який де-юре належав Великому князівству Литовському. Поступово зона козацької активності розширилася й охопила весь чорноморський басейн і частину Балкан.