Поле битви — Україна. Від «володарів степу» до «кіборгів». Воєнна історія України від давнини до сьогодення
- Автор: Черкас Борис, Сокирко Олексій
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-0143-9
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Поле битви — Україна. Від «володарів степу» до «кіборгів». Воєнна історія України від давнини до сьогодення». Краткое содержание книги:
Мета книжок цієї серії — розказати про українське минуле, опираючись на факти, а не на вигадки чи ідеологічне замовлення. Для того щоб створювати майбутнє, потрібні не лише воля і хоробрість, не лише наполегливість та щоденна праця, але й знання про нашу історію. Без цензури.
Саме козацтво стало в авангарді чергового антиурядового виступу, початок якого припав на 1648 р., ознаменувавши розгортання потужної станової революції. Коронний уряд не одразу збагнув масштаби й можливі наслідки повстання, сприйнявши його як черговий козацький бунт. Утім, цього разу, на відміну від попередніх повстань, підтримка козацтва міщанами й селянами була набагато масовішою й дієвішою, охопивши всю Лівобережну, Наддніпрянську Україну й значну частину Правобережжя. Покозачені маси поповнювали військо Хмельницького, з їхнього числа стихійно формувалися повстанські загони, котрі при підтримці союзних відділів кримського хана протягом літа — осені 1648 р. практично знищили польські війська на більшості територій українських воєводств. Кульмінацією перемоги повстанського війська була Зборівська битва в серпні 1649 р., після якої польський король Ян Казимир був змушений погодитися на підписання мирного трактату з козаками, котрий оформив головні територіальні та політико-адміністративні контури козацької держави.
Перший етап революції тривав до 1651 р. — поразки повстанського війська під Берестечком і укладення невигідного Білоцерківського миру. У цей час народилася козацька держава, більш-менш чітко визначилися її територіальні межі, органи цивільної та військової адміністрації, політичні угрупування в середовищі еліти. Козацький стан виразно заявив про свою першість у політичному житті, поступово усуваючи з нього селянство й міщан (посполитих). Після Берестечка гетьманська влада, котра періодично була вимушена йти на компроміси з поляками й частково відновлювала старі передреволюційні повинності (особливо на користь свого традиційного союзника — православної церкви), дедалі частіше наражалася на конфлікти з дрібним козацтвом і покозаченими селянами. Одночасно ускладнюється й міжнародне становище гетьманату, котрий втрачає підтримку з боку Кримського ханату.
Під час другого етапу, котрий охоплював 1651–1654 рр., точилася боротьба за відстоювання головним чином територіальних завоювань Козацької революції, особливо в районі Правобережної України та Поділля. На середину 1650-х рр. виснаження людського та економічного потенціалу Гетьманщини безперервними війнами та неврожаями, її тимчасова міжнародна ізоляція спричинилися до вироблення політичною елітою стійкого курсу на пошук зовнішньої підтримки як необхідної умови збереження козацької державності. На роль протектора Гетьманщини рівною мірою претендували Османська імперія, з якою в уряду Хмельницького склалися традиційно приязні зв’язки ще з початку війни, та Московська держава. Саме з останньою в березні 1654 р. було укладено договір (в літературі його називають Переяславським, за місцем проведення попередніх переговорів, що відбулися в січні 1654 р.), згідно з яким Гетьманщина переходила під протекцію й оборону московського царя. Обидві сторони вкладали в нього різний зміст, а отже, й по-різному дивилися на перспективи свого співіснування: козаки сприймали його як рівноправну угоду, котра гарантувала б гетьманату військову допомогу, залишаючи при ньому фактичну незалежність з усіма «стародавніми правами та вольностями», тоді як Москва прагнула одностороннього підпорядкування Війська Запорозького своїм інтересам, здобуття повного політичного та економічного контролю над ним. Так чи інакше, але Переяславська угода мала значний вплив на формування козацької державності й політичної свідомості старшини ще й тому, що була першим прецедентом юридичного відокремлення козацької автономії від Польщі й, отже, визнання цієї автономії як суб’єкта міжнародного права з власним устроєм, адміністрацією й політичною елітою.
Заключний етап революції припав на 1654–1657 рр. Особливе значення в ньому мали два останні роки, коли Хмельницький і старшина, стикнувшись із непослідовністю московської політики (йдеться про укладення сепаратного перемир’я росіян з поляками в 1656 р., що йшло всупереч переяславським домовленостям), вдалися до пошуку нових міжнародних партнерів і зробили спробу побудувати потужну антипольську коаліцію. Продовженням цього курсу й свідченням самодостатності Гетьманщини, лише ситуативно зв’язаної союзом з Московією, можна вважати укладення українсько-шведської угоди 1657 р. в Корсуні. Певної завершеності (втім, ще не остаточної) набули державотворчі процеси, зокрема наприкінці 1657 р., коли зі смертю Богдана Хмельницького вперше відбулася передача найвищої влади в країні й було обрано нового гетьмана, визначилися території України, на які поширився козацький устрій.