Поле битви — Україна. Від «володарів степу» до «кіборгів». Воєнна історія України від давнини до сьогодення
- Автор: Черкас Борис, Сокирко Олексій
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-0143-9
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Поле битви — Україна. Від «володарів степу» до «кіборгів». Воєнна історія України від давнини до сьогодення». Краткое содержание книги:
Мета книжок цієї серії — розказати про українське минуле, опираючись на факти, а не на вигадки чи ідеологічне замовлення. Для того щоб створювати майбутнє, потрібні не лише воля і хоробрість, не лише наполегливість та щоденна праця, але й знання про нашу історію. Без цензури.
По суті військовий табір є багатофункціональною інженерною спорудою, оскільки це і засіб пересування, і перевезення зброї, амуніції, їжі тощо, і надійне місце відпочинку, і необхідний захист під час бою. Якщо римські легіонери при кожній стоянці будували земляні укріплення, то козацтву достатньо було оточити себе возами і з’єднати їх мотузками та ланцюгами. Головне, для чого слугували вози, було прикриття піших стрільців від кінних атак. У Європі для захисту стрільців, окрім латників, намагалися також застосовувати переносні рогатки. У турецькому війську, в якому переважала кіннота, яничари все ж перед боєм будували дерев’яно-земляні укріплення, а в московській державі стрільці захищалися переносними щитами, так званими гуляй-городами. Головний недолік цих засобів полягав у їхній громіздкості. Щоправда, пересувні вози в Європі теж вважали досить громіздкими. Однак, звісно, не використання возів як таких принесло славу козацькому війську (як уже зазначено, це було досить поширене явище), а його уміння маневрувати табором і його міцність. Ще Боплан писав, що 500 татар не наважуються атакувати 50–60 козаків, якщо ті йдуть під захистом табору, а 100 козаків за табором можуть відбитися і від 1000 поляків. Під час бою, особливо проти озброєних потужною артилерією поляків чи турок, як ми вже казали, козаки лягали під вози і стріляли лежачи. За необхідності вози засипалися землею або вкопувалися в ґрунт. Якщо ворогу вдавалося розірвати лінію возів, козаки, кидаючи частину їх напризволяще, інші замикали в новий табір. Що ж стосується місцевостей, якими рухався табір під час війн, особливо з поляками і турками, то зазвичай вони були важкодоступними. Часто виникали парадоксальні ситуації, коли ворожі кіннота й піхота повільніше рухалися болотами і ярами, ніж козацький табір. Це в першу чергу вказує на високу координацію і взаємодію козаків та їхніх тактичних одиниць загалом.
Під час захоплення ворожих фортець козацтво застосовувало як штурм, так і облогу. У першому випадку намагалися підійти непомітно до ворожих укріплень і навальною атакою, не звертаючи уваги на первинні, іноді доволі великі втрати, ввірватися всередину. Під час облоги оточували фортецю земляними укріпленнями, робили підкопи, намагалися підпалити за допомогою артилерії. Якщо ворог очікував атаки, то козаки наближалися, прикриваючись переносними дерев’яними щитами, плетеними фашинами, а то й просто возами. На стіни здиралися за допомогою драбин. Показовим прикладом вміння козаків захоплювати фортеці може слугувати похід Сагайдачного на Москву 1618 р.
Від часу виникнення козацтво невідривно пов’язане з річками. В одній з перших згадок про козацтво повідомляється про захоплення ним татарського корабля на Дніпрі. Використання човнів під час походів на кримські улуси настільки було частим й ефективним, що вже у 1510 р. хан задумав модернізувати Очаківську фортецю, перегородити Дніпро ланцюгами, а малі річки засипати камінням. 1524 р. правитель Великого князівства Литовського і Польського королівства Сигізмунд І під впливом успішних дій маленької козацької флотилії на Дніпрі проти сорокатисячного татарського війська пропонує оселити одну-дві тисячі козаків на островах, аби вони на човнах воювали кримців. Протягом усього XVI ст. збільшувалися масштаби діяльності козацьких річкових флотилій. Вони пересувають війська й вантажі, перекривають переправи, атакують ворожі судна в пониззі Дніпра й захоплюють фортеці. З другої половини XVI ст. козацтво все частіше з’являється в Чорному морі. Спочатку від його нападів страждають міста Північного Причорномор’я. Але незабаром під удари козацького флоту підпадають усі турецькі чорноморські міста, включаючи османську столицю.
Підготовка до морських походів, згідно із записами Боплана, відбувалася централізовано. Спочатку тривало приготування припасів, зброї, будматеріалів. Після обрання на раді старшини козацтво ділилося на екіпажи, кожен з яких будував свій човен. Щодо останніх, то французький інженер подає опис великого судна на 50–70 чол. і 4–6 гарматок. Човен мав пояс з очерету. Останній виконував роль поплавка, захищав борти від хвиль, екіпаж під час бою — від куль і стріл. Щоправда, було б неправильно вважати цей варіант основним кораблем козаків кінця XV — першої половини XVII ст. Аналіз джерел показує, що на озброєнні козацтва були й менші човни на 20–30 чол. Напевно, розмір човна залежав від умов, для яких його готували (виключно річкове й прибережне або морське плавання). Окрім того, човен мав удосконалюватися, оскільки швидко розвивалася вогнепальна зброя. Змінювалися й масштаби та умови битв. Якщо у XV–XVI ст. козаки б’ються з турецькими кораблями в дніпровських плавнях, то вже в XVII ст. чайкам доводиться зустрічатися з турецькими ескадрами у відкритому морі. У плавнях козаки діяли зазвичай із засідки, ховаючись в очереті. У морі ж або намагалися наблизитися до ворога непомітно вночі чи з-під сонця. Якщо такої можливості не було, атакували подібно до кінної лави. Під час атаки частина вояків сідала за весла, а частина вела стрільбу. Як і на суші, козаки максимально використовували рушнично-артилерійський вогонь проти живої сили супротивника. Наблизившись до ворожого судна, козаки брали його на абордаж. Нерідко, захопивши турецькі галери й вітрильники, запорожці використовували їх для подальшого плавання по морю, а перед поверненням знищували.