Шлях митця. Духовна дорога до примноження творчості

Та наша частина, якій найкраще вдається творити, це зовсім не безвідмовний автомат, який живиться силою волі і, про всяк випадок, запасним двигуном гордості. Такий механізм працює тільки завдяки силі волі. Ви знаєте, що я маю на увазі: прокидатися на світанку з армійською точністю, віддавати честь письмовому столу, мольберту, дошці для начерків…

Тривала творча діяльність вимагає від митця більшого, аніж дисципліни, — вона радше вимагає ентузіазму. Ентузіазм — це не емоційний стан. Це духовна самовіддача і разом з тим радісне підпорядкування творчому процесу, а також визнання того факту, що творчість існує всюди навколо нас.

Ентузіазм (з грецької «наповнений Богом») — це невичерпне джерело енергії, яке наповнюється від потоку самого життя. Ентузіазм викликає гра, а не праця. Наш митець насправді нічим не схожий на вимуштруваного солдата, він радше дитина всередині нас, друг, з яким ми завжди можемо погратися. І, як завжди буває з такими друзями, саме радість, а не обов’язок, уможливлює тривалу міцну дружбу.

Звісно, цілком ймовірно, що наш митець прокидатиметься на світанку, щоб у ранковій тиші привітатися з друкарською машинкою або мольбертом. Але це радше пов’язано з дитячою любов’ю до таємничих пригод, аніж із суворою дисципліною. Те, що іншим може здатися дисципліною, насправді лише домовленість з нашою творчою дитиною зустрітися і пограти: «Завтра о шостій ранку я тебе чекаю, і разом ми побавимося з цим сценарієм, картиною, скульптурою…».

Нашу творчу дитину найпростіше переконати попрацювати, якщо подати роботу як гру. Малювати — це так весело. Шістдесят загострених олівців — це так радісно і втішно. Багато письменників відмовляються від комп’ютера заради затишного дружнього клацання друкарської машинки, яка постукує, наче копита поні. Багато хто робить наступний висновок: щоб робота йшла успішно, робоче місце насамперед повинне бути ігровим майданчиком.