Шлях митця. Духовна дорога до примноження творчості
- Автор: Кэмерон Джулия
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 9786176793755
- Переводчик: Татьяна Савчинская
- Жанр: Психология
Электронная книга - «Шлях митця. Духовна дорога до примноження творчості». Краткое содержание книги:
Ми дізнаємося, як позбутися емоційних перешкод і знову наважитися на ризики.
Одне з головних завдань творчого відновлення — навчитися називати речі (і самих себе) своїми іменами.
Більшість із нас роками неправильно називали свою поведінку. Ми хотіли творити, але не могли цим займатися, і цю нездатність творити називали лінню. Це не лише неточно. Це жорстоко. Тут нам неабияк стають у пригоді точність і співчуття.
Митці, які зайшли у своїй творчості у глухий кут, не ліниві. Вони просто в глухому куті.
Застрягнути в глухому куті і лінуватися — зовсім різні речі. Митець у період творчого заціпеніння зазвичай витрачає багато енергії — просто робить це непомітно. Він витрачає її на ненависть до самого себе, на жаль, на сум або заздрість. Він витрачає енергію на сумніви в самому собі.
Митець, який перебуває у глухому куті, не знає, як почати з малесеньких кроків. Натомість, він мислить категоріями грандіозних страшних завдань: створити роман, художній фільм, моновиставу чи оперу. Коли ці великі завдання не лише не виконані, а до них навіть і не бралися, — митець називає це лінню.
Не називайте нездатність почати лінню. Називайте її страхом.
Страх — ось справжнє ім’я того, що турбує митця, який зайшов у глухий кут. Це може бути страх зазнати невдачі чи страх зазнати успіху. Найчастіше — це страх залишитися одному. Корені такого страху сягають у наше дитинство. Більшість митців у стані творчого заціпеніння намагалися стати творчими людьми всупереч бажанню чи раціональному розрахунку батьків. Для молодої людини такий підхід породжує неабиякий конфлікт.
Якщо ти вже наважився діяти наперекір цінностям власних батьків, то мусиш усвідомлювати, за що узявся. Ти не можеш просто стати творчою людиною. Раз ти вже наважився завдати своїм батькам стільки страждань, то мусиш стати генієм…
Батьки дійсно поводяться так, ніби їм дуже боляче, коли діти бунтують проти них. Назвіть себе творчою людиною — і вони неодмінно сприймуть це як протест. На жаль, сприйняття творчого життя як юнацького бунтарства стало нормою, і завдяки цьому будь-який прояв творчості містить ризик розлуки і втрати близьких людей. А оскільки творчі люди все-таки прагнуть досягти своїх цілей в мистецтві, вони почуваються винними.
Під тиском цього почуття провини вони вважають, що для того, аби виправдати свій протест, творчі люди зобов’язані стати великими митцями.
Тому, кому просто необхідно стати великим митцем, важко бути митцем узагалі.
Тому, кому просто необхідно створити великий витвір мистецтва, складно створити будь-що.
Навіть якщо вам складно почати, це зовсім не означає, що вам не вдасться закінчити. Це означає, що вам може знадобитися допомога — допомога вищих сил, вірних друзів та ваша власна. Перш за все потрібно дати собі дозвіл почати з малого і просуватися вперед малесенькими кроками. За такі кроки ви повинні себе якось винагороджувати. Ставлячи перед собою величезні цілі, ми породжуємо у собі величезний страх, який призводить до відкладання творчого процесу на потім, і ми помилково називаємо це лінощами.
Не називайте відкладання на потім лінню. Називайте це страхом.
Страх — це те, що заводить митця у творчий глухий кут. Страх того, що у вас не вийде. Страх не закінчити роботу. Страх зазнати невдачі і страх зазнати успіху. Страх почати взагалі. Існують лише одні ліки проти страху. Ці ліки — любов.
Використовуйте любов, щоб лікуватися від страху.
Перестаньте кричати на себе. Ставтеся до себе лагідніше. Не називайте страх чимось іншим.
«Напевно, щоб бути творчою людиною, потрібна сувора самодисципліна», — часто кажуть люди, які мають найкращі наміри і які самі не є митцями, хоча насправді хотіли б ними бути. Яка неймовірна спокуса! Вони пропонують нам милуватися собою перед натовпом прихильників, граючи роль героя-спартанця, — яка абсолютно не відповідає дійсності.
Нам, митцям, налаштовуватися на армійську дисципліну небезпечно. Спершу дисципліна може виявитися ефективною, проте довго це не триватиме. За своєю природою дисципліна передбачає захоплення собою. (Уявляйте її як батарейку — працює, але вистачає її ненадовго.) Ми захоплюємося собою: «Ой, які ж ми хороші і дисципліновані!». Саме дисципліна, а не потік творчості, стає нашою метою.