Співробітник ЧК
- Автор: Лукин Александр Александрович, Поляновский Дмитрий Иоганович
- Год: 1960
- Язык: украинский
- Год: Видавництво ЦК ЛКСМУ "Молодь"
- Переводчик: П. Д. Резніков
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Співробітник ЧК». Краткое содержание книги:
У місто Херсон на роботу в ЧК направляють молодого малодосвідченого працівника. Юнак одразу потрапляє у вир незвичайних подій. У місті діє шпигунська організація, яка веде підривну роботу проти Радянської влади, і молодому чекістові доручають викрити ворогів. Багато небезпечних пригод зазнав співробітник ЧК, перш ніж йому вдалося виконати це важливе завдання.
Образ молодого героя, що прагне до подвигу, не шкодує свого життя в ім'я торжества правди, глибоко хвилює, викликає захоплення.
Чоловік окинув Олексія в'їдливим, підозріливим поглядом і, коли Сева повторив, що не свій, привітався коротким кивком.
Вони з Севою сіли, до столу і почали розмову на-півголосом, нахилившись один до одного. Сева передав «студентові» (так Олексій охрестив його в думці) прислану Марковим карту і найсуворіший наказ негайно переправити її через Чалбаси, Каланчак, Новотроїцьке. Олексій зрозумів — у Крим...
— Доставимо,— хрипло, наче з перепою, сказав «студент», розтираючи на щоці рожеву вм'ятину від подушки. — Зараз же поїду на хутір, а вранці відправлю Мартиненку. Так і скажи йому. А як дістали карту?
- Он той постарався, — вказав Сева на Олексія.— Добрий стрибок зробив!
«Студент» знов, цього разу з більшою прихильністю, глянув на Олексія. Сева нахилився до нього і щось довго шепотів у саме вухо. Як не напружував Олексій слух, він розібрав тільки окремі слова: «Приготував таку... довбоне к бісовій матері!.. Тобі... щоб там і чекав... Може післязавтра... Вона одна закінчить...»
- Добре, — голосно сказав «студент».— Усе ясно. Він почав одягатися. Поверх тужурки натягнув довгу, до колін, бекешу, надів крислатий бриль і сказав хазяїнові:
- Хвиля, буди Макара. А ви, — повернувся він до Севи і Олексія,— поспішайте, я вслід за вами. Скажіть Крученому, що все буде в ажурі...
За ворітьми Олексій спитав:
— Хто він такий?
- Та то ж Смагін, Григорій Смагін! — немов дивуючись необізнаності Олексія, сказав Сева,— Невже не чув?
— Бандит? — вирвалось в Олексія.
Сева зупинився.
- Сам ти бандит! — зашипів він.— Це твої червоно-пузі — бандити! Ан-ти-лі-гент! Таких на всю Росію дві пляшечки! Бандит! Може, і я, по-твоєму, бандит? Григорій освічена людина, на адвоката вчився... Що ти можеш про нього розуміти, погань ти!..
...Чи чув Олексій про Смагіна, вірніше, про братів Смагіних? їх було двоє —Григорій і Василь.
Відтоді, як він почав працювати в херсонському ЧК, не минало й тижня, щоб про братів-розбійників не говорили голосно, із скандалами, з доріканнями на адресу то одного, то іншого оперуповноваженого. Особливо діставалось Адамчуку, в обов'язки якого входила ліквідація таких суб'єктів...
У Смагіних була банда, що діяла на правому березі Дніпра, десь у районі Великої Олександрівки, але засікти місце її основної бази, як не намагались це зробити, не вдавалось. Тричі проти неї висилали загони ЧОПу, і кожного разу вони поверталися ні з чим, до того ж добре потріпані. Рухлива, невелика,— в ній налічувалося близько півтори сотні шабель,— банда налітала раптово і легко уникала переслідування: сліди її безнадійно губилися серед багатих сіл і хуторів району.
Спочатку думали, що Смагіни просто «гулящі», в яких лозунг невибагливий: грабуй, поки є можливість! Однак в середині серпня поблизу Великої Олександрівки сталася трагедія, яка пролила світло на їх справжню суть. Смагінці захопили секретаря Херсонського повіткому партії, що проїздив у тих краях, і його трьох супутників — місцевих більшовиків. З ними розправились по-звірячому, як звичайно розправлялися політичні бандити: викололи очі, обрубали вуха, а розпороті животи набили пшеницею — нате, мовляв, жеріть, більшовики, наш хазяйський хлібець...
Поступово збиралися деякі відомості про Смагіних. Обидва з дворян, уроджені феодосійці. Молодший, Григорій,— юрист-недоучка, за переконанням есер, стоїть за міцного хазяйчика. Старший, Василь, в минулому де-нікінський доброволець, садист і п'яниця, в банді виконує обов'язки ката, поступившись керівною роллю Григорію, перед яким, говорили, благоговів...
І ось цього невловимого Григорія Смагіна щойно бачив Олексій. Треба повернутися, зупинити, не дати втекти... Пізно! Та й не справитися самому. До того ще — Сева...
— Ну, добре, добре,— сказав Олексій,— подумаєш, обмовився...
Сева ще довго не міг заспокоїтися.
— Бандит...— бубонів він.— Горло треба рвати за такі слова! Набрався у червоних різних слів! Люди за ідеї страждають, а всяка погань... бандит!..
НОВЕ ДОРУЧЕННЯ
Поки Олексій «налагоджував» зв'язки з Марковим, Іларіонов теж не сидів без діла. Спокійно розраховувати, маневрувати і терпляче вичікувати було не в його звичці. Кипуча натура начальника опергрупи вимагала більш прямолінійних і, головне, швидкодіючих методів боротьби з контрреволюцією. Незважаючи на обіцянки, дані ним Олексієві, якого, до речі, Іларіонов вважав зовсім недосвідченим у контррозвідувальній роботі, він, звичайно, не схотів чекати, поки той усе підготує. Бездіяльність у такий напружений момент боляче зачіпала його непомірно роздуте самолюбство. Іларіонов вирішив, поки дійде до діла, почати «розмотувати клубок з другого кінця». Для цього він звелів Марусі переписати всіх, хто був у нього на підозрінні. Маруся склала список. До нього ввійшли два викладачі приватної жіночої гімназії, ветеринарний фельдшер Лабудько і кілька місцевих жителів, зв'язаних в минулому з білими, а також крамарі і дрібні торговці, діла яких процвітали до приходу Червоної Армії...