Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Шпионские детективы » Сімнадцять спалахів весни
Сімнадцять спалахів весни - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Сімнадцять спалахів весни

Электронная книга - «Сімнадцять спалахів весни». Краткое содержание книги:

Радянський розвідник Максим Ісаєв під виглядом штандартенфюрера СС Штірліца довгі роки працює в політичній розвідці фашистської Німеччини. У кінці лютого 1945 року він отримує з Центру неймовірно важке завдання взнати подробиці таємних переговорів вищих керівників Рейху  з союзниками СРСР. Положення ускладнюється тим, що його попередня діяльність починає цікавити Гестапо. До того ж, радистка Кет, що забезпечує зв'язок з Москвою, повинна скоро народжувати, а замість померлого помічника Плейшнера Штірліц вимушений залучити для роботи його рідного брата, якого лише умовно можна назвати таємним агентом. Надалі неприємності починають накочуватися одна за одною, і вже не лише операція знаходиться на межі зриву, але і самому Штірліцу загрожує викриття.…
1 ... 78 79 80 81 82 83 84 85 86 ... 117
Перейти на страницу:

— А чи добре це? — спитав Мюллер. — Коли відмовляються від своєї думки — завжди погано пахне.

— Що ж мені робити?

— Вірити, що я не дам ходу вашому попередньому рапортові. Та й годі. І працювати далі. І знати, що незабаром вам доведеться поїхати до Праги: звідти, можливо, ви повернетесь і до пастора, і до свого вірного друга, з яким ви разом лежали під бомбами в Смоленську. А тепер ідіть. І не бідкайтесь. Контррозвідник мусить знати, як ніхто інший, що вірити в наш час не можна нікому — іноді навіть самому собі. Мені, правда, вірити можна…

Плейшнер, ідучи на явку в призначений йому час, був у такому ж піднесеному настрої, як і напередодні. Йому добре працювалося, він виходив з номера тільки попоїсти, і все в ньому жило радістю й надією на швидкий кінець Гітлера: він купував тепер усі газети, і йому, аналітикові, знавцеві історії, було неважко уявити собі майбутнє. В ньому боролися два почуття: він розумів, які випробування випадуть на долю його одноплеменців, коли все кінчиться, але він розумів також, що краще це трагічне очищення, ніж перемога Гітлера. Він завжди вважав, що перемога фашизму означала б загибель цивілізації і зрештою привела б до виродження нації. Стародавній Рим загинув лише тому, що захотів поставити себе над світом, — і був повалений варварами. Перемоги за межами країни так захоплювали стародавніх правителів, що вони забували і про глухе невдоволення своїх рабів, і про ремствування обійдених нагородами царедворців, і про повсякчасне невдоволення цим світом мислителів і філософів, які жили мріями про прекрасне майбутнє. Перемоги над очевидними ворогами давали змогу імператорам, фараонам, трибунам, тиранам, консулам переконувати себе в тому, що коли вже іноземні держави загинули під їхніми ударами, то і своїми підданими, які виражають невдоволення, буде куди легше впоратися. При цьому вони випускали з уваги, що в армії служили брати, діти або просто знайомі тих, кого довелося б — з часом — придушувати. В цьому роз'єднанні правителів і підданих було закладено ті елементи прогресу, які Плейшнер визначав для себе терміном «дріжджі цивілізації». Він розумів, що Гітлер задумав диявольський експеримент: перемога рейху над світом мала відбитися помітними матеріальними благами для кожного німця, незалежно від його становища в німецькому суспільстві. Гітлер хотів зробити всіх німців володарями світу, а всіх інших людей землі — їхніми підданими. Тобто він хотів виключити можливість виникнення «дріжджів цивілізації» — принаймні в найближчому доступному для огляду майбутньому. В разі перемоги Гітлера німці стали б наскрізь військовою нацією; Гітлер обеззброїв би всі інші народи, позбавив їх державних організацій, і тоді будь-яка спроба бунту з боку завойованих була б приречена на провал: з організацією озброєних німців могла б суперничати тільки така ж могутня національна організація.

…Плейшнер поглянув на годинник: у нього ще був час. У маленькому кафе, за шибками, які сльозилися дощовими потоками, сиділи діти і їли морозиво. Мабуть, їх привела сюди вчителька.

«Я думаю категоріями рейху, — всміхнувся сам до себе Плейшнер, помітивши чоловіка, який сидів у центрі столу; він був молодий і сміявся разом з дітьми. — Це тільки в нас учителі — жінки, бо всі чоловіки, здатні нести стройову службу, воюють на фронті. Взагалі в школах повинні працювати чоловіки. Як у Спарті. Жінка може бути розрадницею, але не вихователем. Готувати до майбутнього мусить чоловік: це виключить непотрібні ілюзії в дітей, а нема нічого жорстокішого, як зіткнення дитячих ілюзій з дорослою реальністю…»

Він зайшов у кафе, сів у кутку й замовив собі порцію фруктового морозива. Діти сміялися з жартів свого викладача. Він розмовляв з ними, як з рівними, анітрохи не підладжуючись до них, а, навпаки, ненав'язливо й тактовно «підтягував» їх до себе.

Плейшнер згадав школи рейху — з їхньою муштрою, істеризмом, страхом перед учителем — і подумав: «Як же я можу хотіти, щоб перемогла Німеччина, коли нацисти й сюди, в разі їхньої перемоги, принесуть свої звичаї й діти стануть маленькими солдатами? Тут замість військових ігор їм пропонують спорт, а дівчаткам замість, уроків вишивання прищеплюють любов до музики. А якби сюди прийшов Гітлер, вони сиділи б за столом мовчазні й пожирали б очима свого наставника, а скоріше за все, наставницю, і йшли б вулицями строєм, а не табунцем, і вітали б одне одного ідіотськими вигуками «Хайль Гітлер!». Мабуть, це дуже страшно — бажати поразки своїй вітчизні, але я все-таки бажаю моїй вітчизні якнайшвидшої поразки…»

1 ... 78 79 80 81 82 83 84 85 86 ... 117
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)