Першому гравцеві приготуватися

Коли пісня закінчилася, Оґ вклонився, потім поставив повільну пісню «Time After Time» Сідні Лопер. Усі аватари навколо розбились на пари.

Я чемно вклонився Арт3міді й простягнув руку. Вона посміхнулася і подала свою. Я пригорнув її і ми почали дрейфувати разом. Оґ налаштував силу тяжіння танцмайданчика проти годинникової стрілки, змушуючи всіх аватарів повільно оберталися навколо невидимої центральної осі клубу, як порошинки всередині снігової кулі. А тоді, перш ніж я встиг себе зупинити, слова просто вилетіли:

— Я люблю тебе, Арті.

Спочатку вона не відреагувала. Просто шоковано на мене дивилася, а наші аватари продовжували дрейфувати по орбіті одне навколо одного, рухаючись на автопілоті. Тоді вона переключилася на приватний голосовий канал, так, щоб ніхто не міг підслухати нашу розмову.

— Ти не закоханий в мене, Зі, — сказала вона. — Ти навіть мене не знаєш.

— Ні, знаю, — наполіг я. — Я знаю тебе краще, ніж будь-кого в своєму житті.

— Ти знаєш тільки те, що я хочу, аби ти знав. І бачиш тільки те, що я хочу, аби ти бачив. — Вона поклала руку на груди. — Це не моє справжнє тіло, Вейде. Чи моє справжнє обличчя.

— Мені все одно! Я закоханий у твій розум — у твою особистість. Мене не хвилює обгортка.

— Ти тільки так кажеш, — відповіла вона, але у її голосі відчувалась невпевненість. — Повір мені. Якби я дозволила тобі побачити себе вживу, це б тебе відштовхнуло.

— Чому ти завжди так говориш?

— Тому що я потворно деформована. Або в мене параліч. Або мені насправді шістдесят три роки. Вибирай.

— Мені все одно, навіть якщо це всі три варіанти разом. Скажи, де зустрітися з тобою, і я тобі доведу. Я сяду на літак прямо зараз, і прилечу, де б ти не була. Ти знаєш, що прилечу.

Вона похитала головою.

— Ти не живеш у реальному світі, Зі. З того, що ти розповів мені, не думаю, що колись жив. Ти, як і я, живеш всередині ілюзії. — Вона вказала на наше віртуальне оточення. — Ти просто не можеш знати, що таке справжнє кохання.

— Не кажи так! — я почав плакати і не приховував цього від неї. — Це тому, що у мене раніше не було реальної дівчини? Чи що я незайманий? Тому що…

— Звичайно, ні, — сказала вона. — Це зовсім не тому. Зовсім.

— Тоді що? Скажи мені. Будь ласка.

— Полювання. Ти це знаєш. Ми нехтували нашими квестами, щоб проводити час разом. Ми повинні бути зосереджені на Нефритовому ключі прямо зараз. Закладаюсь, це те, що зараз роблять Сорренто і «шістки». І всі інші.

— До біса змагання! І яйце! — закричав я. — Невже ти не чула, що я тільки що сказав? Я закоханий у тебе! І хочу бути з тобою. Понад усе.

Вона просто дивилася на мене. Вірніше, її аватар байдуже дивився на мого аватара. Тоді вона сказала:

— Мені жаль, Зі. Це я винна. Я дозволила вийти ситуації з-під контролю. Потрібно це припинити.

— Що ти маєш на увазі? Що припинити?