Першому гравцеві приготуватися
- Автор: Клайн Эрнест
- Серия: Першому гравцеві приготуватися #1
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: КМ-БУКС
- ISBN: 9789669484826
- Переводчик: Зоряна Крижанович
- Жанр: Киберпанк
Электронная книга - «Першому гравцеві приготуватися». Краткое содержание книги:
А одного суботнього ранку нарешті відбувся невеликий прорив. Передивляючись колекцію старої реклами пластівців, я задався питанням, чому виробники пластівців більше не додають в коробки іграшкові призи. На мій погляд, це трагедія. Ще одна ознака того, що цивілізація котиться у прірву. Я все ще над цим розмірковував, коли почалася стара реклама «Капітана Кранча». Тоді я й поєднав перший і третій рядки Катрену: Нефритовий ключ затаїв капітан… але тоді у свисток подуй…
Галлідей натякав на відомого хакера сімдесятих на ім’я Джон Дрейпер, більш відомого під псевдонімом капітан Кранч. Дрейпер був одним з перших телефонних хакерів. Він став відомим завдяки своєму відкриттю: іграшкові пластикові свистки, які вкладали як призи в коробки пластівців «Капітан Кранч», можна використовувати для безкоштовних міжміських телефонних дзвінків. Вони видавали 2600-герцовий звук, який обдурював стару аналогову телефонну систему, надаючи безкоштовний доступ до лінії.
Нефритовий ключ затаїв капітан
Це явно воно. «Капітан» — це капітан Кранч, а «свисток» — це славнозвісний іграшковий свисток для зламу телефонів.
Можливо, Нефритовий ключ замаскований під один з тих іграшкових пластикових свистків, і захований у коробці пластівців «Капітан Кранч»… Але де ж та коробка пластівців?
У місці давно забутім
Я все ще не знав, на що посилався цей рядок про забуте місце, або де його шукати. Я відвідав кожне забуте місце, про яке тільки міг згадати. Відтворення будинку сімейки Адамсів, покинута халупа з трилогії «Зловісні мерці», квартира Тайлера Дердена з «Бійцівського клубу» і ферма Ларсів на Татуїні. Жодного Нефритового ключа всередині. Глухий кут на глухому куті.
Але тоді в свисток подуй,
коли трофеї всі здобуті.
Я ще й не розшифрував значення останніх рядків. Які трофеї я мав здобути? Чи це якась заплутана метафора? Мусив існувати простий зв’язок, якого я не бачив. Хитре посилання, для розуміння якого мені не вистачало розуму чи обізнаності.
З того часу мені не вдалось досягти прогресу. Кожного разу перечитуючи катрен, я не міг зосередитись через постійне захоплення Арт3мідою. Все закінчувалось тим, що я закривав щоденник Грааля, телефонував їй та питав, чи не хоче вона зустрітися. Вона майже завжди хотіла.
Я переконував себе, що це нормально трохи поледарювати, адже ніхто, здавалось, не досяг успіху в пошуках Нефритового ключа. Табло залишалось незмінним. Здається всі застрягли, як і я.
Тижні минали, а ми з Арт3мідою проводили все більше й більше часу разом. Навіть коли наші аватари були зайняті іншими справами, ми надсилали одне одному електронні листи і миттєві повідомлення. Ми не припиняли спілкуватись.
Найбільше я хотів зустрітися з нею в реальному світі. Віч-на-віч. Але не казав їй про це. Я був впевнений, що вона мала до мене сильні почуття, але при цьому тримала на відстані. Незалежно від того, наскільки я їй відкривався — а я розповів майже усе, включаючи своє справжнє ім’я — вона завжди категорично відмовлялася виказувати які-небудь подробиці свого життя. Я знав лише, що їй дев’ятнадцять і що вона живе десь в західній частині Північної Америки. Це все, що вона розповіла.
Її образ, що сформувався у моїй свідомості, був найочевиднішим. Я уявляв її як фізичний прояв аватара. З тим самим обличчям, очима, волоссям і тілом. Попри те, що вона не раз казала, нібито в дійсності й близько не схожа з аватаром, а саме не така приваблива.
Відколи я став проводити більшість часу з Арт3мідою, ми з Ейчем почали віддалятися один від одного. Замість того, щоб зустрічатись кілька разів на тиждень, ми говорили декілька разів на місяць. Ейч знав, що мені подобається Арт3міда, але ніколи не докоряв, навіть коли я підставляв його в останню хвилину, щоб натомість зустрітись з нею. Він лише знизував плечима, радив бути обережним і казав: