Анатомія неоголошеної війни
- Автор: Савченко Микола Олексійович
- Год: 1997
- Язык: украинский
- Год: Українська перспектива
- ISBN: 966-7243-20-6
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Анатомія неоголошеної війни». Краткое содержание книги:
Наведено факти взаємодії командної ланки ЧФ з по-сепаратистському налаштованими організаціями, партіями та депутатами кримського парламенту і колишнім президентом Криму. Розкривається ряд серйозних помилок окремих керівників України, через які не вдалося своєчасно розв’язати проблему чорноморського флоту. особливе місце займає розповідь про скорумпованість вищих чинів чорноморського флоту, про розпродаж, розкрадання та вивезення цінного майна.
Важливу увагу приділено портретам тих, хто створював Військово-Морські Сили України, показано успіхи і патріотизм цих людей, а також їхні помилки. Читач узнає про основні етапи будівництва українських ВМС з 1991 до 1997 року.
Інколи здавалося, що в далекому Києві про нас давно забули, і всі наші проблеми для них були тягарем. Згоди в полiтиків у ставленні до ВМС не було. Ми чекали хоч якоїсь серйозної підтримки, але вона так і не надходила. Було вдвічі боляче, коли окремі керівники в Києві недооцінювали важливість проблем, які виникали в нас, у місті.
Тоді, в серпні 1994 року, перебуваючи на відпочинку в Криму, побував у гостях у екіпажу сторожового корабля “Гетьман Сагайдачний” Голова Верховної Ради України Олександр Мороз. Його заява щодо флоту нас не могла не шокувати. “Якби я вирішував це питання, то я б віддав флот повністю Росії, без усяких компенсацій”, — сказав він морякам (“Флот України”, 23 серпня 1994 р.). Прикро й боляче було слухати такі слова нам: ми два з половиною роки боролися за те, щоб Україна мала свої кораблі, терпіли всі образи і нелюбов багатьох, ми були покидьками на своїй землі, не мали квартир, нормальних умов для служби.
Ми виживали. І тільки допомога народу стала для нас другим диханням.
Шефська допомога — друге дихання
Івано-франківці були першими • Фонди підтримки флоту — порятунок для ВМС • Указ Президента України збігся з бажанням народу • З іменами шефів на борту
У жовтні 1992 року до Севастополя з’їхалися представники Президента України в областях. На зустрічі командувач ВМС України контр-адмірал Борис Кожин об’єктивно показав ситуацію, в якій опинився молодий український флот. Там же, на зустрічі, було вироблено тактику спільних дій представників з областей та командування флоту. Одразу ж після повернення на місцях почали роботу.
Вже в листопаді того ж року представник Президента України в Iвано-Франківськiй області Василь Павлик провів нараду з керівниками районів, на якій і було ухвалено рішення надати матерiальну допомогу ВМС. 24 грудня до Севастополя прибула перша матеріальна допомога морякам від жителів Коломийського району. Десять тонн продуктів харчування доставив у штаб ВМС заступник голови Коломийської міськради Василь Глаголюк. 26 грудня продукти було доставлено з Городенківського району.
Потім приклад своїх земляків наслідували жителі Снятинського району. Делегація, що прибула, привезла на семи автомобілях гуманiтарну допомогу: 60 тонн продуктів 22 найменувань, велику кількість історичної та художньої літератури, державні прапори та сувеніри.
Це була дійсно народна акція. В Снятині на сесії міської Ради було ухвалено рішення надати допомогу українському флотові. На сесії були присутні й представники всіх сіл, громадських організацій і партій. Сесія переросла в народне віче, яке одностайно вирішило відкрити при районній Раді фонд відродження Військово-Морських Сил України.
Після закінчення сесії в селах, на підприємствах та в закладах району відбулися зібрання і мітинги на підтримку рішення про надання допомоги українським ВМС. Прямо на мітингах люди збирали кошти в створений фонд. Приклад показали співробітники районної Ради, які перерахували в створений фонд свій одноденний заробіток.
Усю організацію шефства очолили голова райради Михайло Буграк та інструктор райради Петро Тимчук.
У сільських Радах, у школах, при церквах було організовано пункти збирання коштів, люди ділилися, чим могли. На сільських сходах у селах Попельники і Тучапи молодь, ветерани праці, жінки, сільські трудівники завіряли, що готові віддати для українського флоту останнє, тільки щоб він був. Капітан 2-го рангу Мирослав Мамчак розказав такий випадок.
Коли завантажена автоколона перед відправленням до Севастополя стояла перед райрадою, до нього підійшла жителька Снятина Галина Шубська:
— Я чула, — сказала вона, — що наші моряки бідують у Севастополі. Я принесла вам те, що маю: візьміть для матросів, — і простягла охайно загорнутий шматок сала, банку варення та шість книг із своєї бібліотеки. — Тільки будуйте флот, — прохала вона.