Анатомія неоголошеної війни
- Автор: Савченко Микола Олексійович
- Год: 1997
- Язык: украинский
- Год: Українська перспектива
- ISBN: 966-7243-20-6
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Анатомія неоголошеної війни». Краткое содержание книги:
Наведено факти взаємодії командної ланки ЧФ з по-сепаратистському налаштованими організаціями, партіями та депутатами кримського парламенту і колишнім президентом Криму. Розкривається ряд серйозних помилок окремих керівників України, через які не вдалося своєчасно розв’язати проблему чорноморського флоту. особливе місце займає розповідь про скорумпованість вищих чинів чорноморського флоту, про розпродаж, розкрадання та вивезення цінного майна.
Важливу увагу приділено портретам тих, хто створював Військово-Морські Сили України, показано успіхи і патріотизм цих людей, а також їхні помилки. Читач узнає про основні етапи будівництва українських ВМС з 1991 до 1997 року.
21 листопада 1994 року відбулася перша передача телерадіоцентру Військово-Морських Сил України “Бриз”. Очолив ТРЦ капітан 2-го рангу Мирослав Мамчак. Завдяки йому “Бриз” вдалося створити в стислий термін і забезпечити необхідним устаткованням. Одним з ініціаторів створення такого телерадіоцентру став начальник управління зв’язку ВМС України капітан 2-го рангу Леонід Якутович.
Проте будівництво й розвиток Військово-Морських Сил України супроводилися величезними труднощами. Тільки за півроку з рапортами про звільнення в запас звернулося майже сто п’ятдесят військових. До кінця 1994 року таких рапортів було майже триста. Ці рапорти писалися не з доброго дива. Головні причини, які спонукали до цього людей, були насамперед матеріальні, відсутність житла й дуже низьке грошове забезпечення.
За 1994 рік у Севастополі тільки 23 офіцерські та мічманські сім’ї одержали квартири, хоч обіцяли дати майже триста. Основна причина — недостатнє фінансування. А до того часу в ВМС налічувалося близько двох з половиною тисяч безквартирних військовослужбовців. Півтори тисячі з них потребували житлової площі в Севастополі. Деякі з офіцерів та мічманів і перейшли у ВМС тільки через перспективу одержання житла. Однак обіцянки командування українського флоту за найкоротший час забезпечити житлом залишилися невиконаними. Люди були обдурені, приголомшені, розчаровані. Адже більшість усе ж прийшла служити в український флот з надією на щось нове. Проте, на жаль, цього не сталося.
Серед тих, хто подав рапорт з проханням про звільнення, чимало і тих офіцерів, прапорщиків і мічманів, які з великим ентузіазмом починали службу в ВМС з перших днів і місяців формування їх. Ішли чудові, висококваліфіковані фахівці, які мріяли присвятити своє життя військово-морській службі, становленню і розвиткові українського флоту.
Якщо врахувати, що на той час у підрозділах і частинах ВМС і так був великий некомплект офіцерського і мічманського складу, то стане зрозуміло, наскільки небезпечна така тенденція. Фактично ставилося під велику загрозу подальше будівництво і розвиток Військово-Морських Сил України.
Ще одна “мiна уповільненої дії” підкладалася під майбутні ВМС у зв’язку з порядком комплектування ЧФ. Російське військове керівництво в односторонньому порядку перестало приймати на флот українських призовників, хоч існувала угода про комплектування у співвідношенні 50 на 50 відсотків. В результаті після поділу флоту могло статися так, що на тих 164 кораблях і суднах, що перейдуть у ВМС України, не буде кому служити.
Коли між товаришами немає згоди
Юрій Мєшков, парламент Криму: стінка на стінку • Балтін: обидва лідери перекреслили все • Севастопольські депутати — за російський статус міста • Розв’язати проблему ЧФ — віддати флот Росії?
Багато проросійськи налаштованих націонал-патрiотів у Криму захоплювались тією єдністю виконавчої й законодавчої влади, що склалася внаслідок виборів президента Юрiя Мєшкова та Верховної Ради, велику частину депутатів якої було обрано від блоку “Росія”. Якби справді така єдність існувала, це могло б багато в чому змінити ситуацію в Криму, зміцнити державність на півострові, добитися чергових поступок від Києва, а отже, зміцнити позиції ЧФ на півострові і, звичайно, створити додаткові труднощі для становлення ВМС України і перебування Збройних Сил України в республіці.
Однак конфлікт двох гілок влади, який виник, багато в чому змінив обстановку й посилив позиції України в Криму. На спроби Верховної Ради Криму переглянути ухвалений попереднім парламентом закон “Про президента Республіки Крим”, що нібито суперечить законам республіки, оскільки визначає ширші права президента, Юрій Мєшков 11 вересня 1994 року оголосив Указ “Про організацію державного управління в Республіці Крим у період підготовки й проведення референдуму щодо проекту Конституції Республіки Крим”. Цей Указ призупиняв на території півострова діяльність Верховної Ради Криму, районних, міських і районних у містах Рад та анулював мандати депутатів кримського парламенту й інших рівнів Рад. До ухвалення нової Конституції повноваження Верховної Ради Криму передавалися президентові, а на місцях — виконкомам. Верховна Рада Криму, в свою чергу, видала низку постанов про незаконність цього та інших указів президента.
Небезпека такого протистояння була очевидною. З одного боку, в конфлікт могли бути втягнені під приводом захисту конституційного порядку українські війська, з другого — спровоковані виступи російських військ, зокрема Чорноморського флоту, дислокованого в Криму. Це означало б початок збройного конфлікту. Такий розвиток подій, зрозуміло, не потрібен був народові, що населяє півострів. Багато хто з людей добре розумів, що в основі конфлікту лежали не інтереси народу, а боротьба за владу.