Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
Парфуми - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Парфуми

Электронная книга - «Парфуми». Краткое содержание книги:

Роман П. Зюскінда «Парфуми», використовуючи нові засоби зображення, притаманні постмодернізму, розкриває одну з найважливіших проблем сучасності. Адже сьогодні, в епоху високого розвитку телебачення, яке показує масову культуру різного характеру, важливого значення набуває саме проблема влади митця над натовпом, проблема співвідношення краси й зла.
Герой роману Жан-Батіст Гренуй відверта потвора, яку автор порівнює з кліщем: «…він був такий живучий, як витривала бактерія, і невибагливий, як кліщ, що сидить на дереві, існуючи завдяки одній крихітній краплині крові, яку здобув кілька років тому». І справді, він не тільки не мав особливого таланту, але — що значно гірше — не мав моральних засад, не мав совісті, не жалів нікого й не цінував чужого життя. Звичайно від такої людини усі намагаються триматися якнайдалі. Але що як він їм стає потрібним? Гренуй, не мавши власного запаху, тонко розпізнавав чужі і навіть умів їх компонувати, створюючи чудові парфуми без усяких рецептів. Це було справжнє мистецтво, яким він оволодів. Здавалося б, це прекрасно, бо людина, яка володіє мистецтвом, заслуговує на визнання. Проте не Гренуй. Ним керувала зовсім не любов до мистецтва і не любов до людей. Він ненавидів усіх і того ж часу жадав їхнього визнання. Створивши особливі парфуми, здатні викликати любов до нього, він насолоджувався запахом, якого насправді не мав. Але натовпу було все одно. Перед ними стояв чоловік, засуджений за численні вбивства молоденьких дівчат, запахи яких він вкрав. Він був справжнім монстром, уособленням зла, але вони шаленіли через любов до нього, не розрізняючи митця-злочинця і мистецтва, яке він уособлював…
1 ... 77 78 79 80 81 82 83 84 85 ... 88
Перейти на страницу:

І до вбивці Ріші відчував огиду. Не хотів більше бачити його людиною, а тільки закатованою жертвою. Хотів бачити Гренуя тільки Під час страти, коли той лежатиме на хресті і на нього впаде дванадцять ударів, — тоді він хотів би на нього подивитися. Зовсім зблизька Ріші подивиться на нього тоді, він замовив собі місце в першому ряді. А коли люди розійдуться за кілька годин, він підніметься до нього на криваве риштування, сяде поруч і вартуватиме ночі, дні, якщо буде треба, дивлячись йому при цьому в очі, вбивці Лори, й викапуючи йому в очі всю огиду, яка містилася в ньому; він виливатиме, мов пекучу кислоту, ввесь свій збрид у його тіло, доки гадина не здохне... А потім? Що робитиме потім? Цього Антуан Ріші не знав. Може, почне знову жити, як раніше, може, одружиться, може, народить сина, може, нічого не робитиме, може, помре. Йому було зовсім байдуже. Думати про це здавалося таким безглуздям, неначе це були думки про те, що він робитиме після власної смерті: нічого, звичайно. Нічого — в цьому він уже зараз був переконаний.

Страту було призначено на п'яту годину після обіду. Та вже зранку поприходили перші глядачі, щоб зайняти місця. Вони принесли з собою стільці, ослінчики, подушечки для сидіння, харчі, вино та дітей. Коли ополудні посунули люди з усіх усюд, майдан перед брамою Кур був так щільно заповнений, що новоприбулі мусили розміщатися в терасових садках та скверах обабіч майдану, а також на вулиці, що вела до Гренобля. Торгівля йшла повним ходом, усе їло, пило, дзвеніло, вирувало, як на ярмарку. Незабаром зібралося добрих десять тисяч людей, більше, ніж на святі Жасминової королеви, більше, ніж на величезних процесіях, більше, ніж будь-коли в Грасі. Люди стояли аж ген до схилу. Вони висіли на деревах, чи-піли на мурах і дахах, купчилися по десятеро, по дванадцятеро в отворах вікон. Лише посередині майдану, захищені огорожею барикад, неначе вичавлені з тіста людського натовпу, лишалися ще вільними трибуни та ешафот, який раптом виявився зовсім маленьким, немов іграшка чи сцена лялькового театру. І ще один провулок був звільнений, від майдану перед брамою Кур до вулиці Друа.

Десь о третій з'явилися пан Папон та його помічники. Знявся схвальний гомін. Помічники внесли хрест із дерев'яних балок на ешафот і, досягнувши придатної для роботи висоти, підперли його чотирма важкими теслярськими козлами. Помічник теслі закріпив їх цвяхами. Кожен порух ката й теслі натовп супроводжував оплесками. Та коли Папон вийшов зі своїм залізним кийком, обійшов хреста, вимірюючи кроки, зробивши то з одного, то з іншого боку кілька вдаваних ударів, розпочався справжній тріумф.

О четвертій почала заповнюватися трибуна. Можна було побачити багато шляхетних осіб, багатих господарів з лакеями та хорошими манерами, гарних дам, величезні капелюхи та блискуче вбрання. Присутнім було все дворянство з міста й навколишніх сіл. Пани з міського уряду з'явилися замкненою колоною, очоленою обома консулами. Антуан Ріші був у чорному вбранні, чорних панчохах, чорному капелюсі. Слідом за ним зайшли магістри під проводом судового президента. Останнім прийшов єпископ у яскраво-фіолетовій сутані та зеленій шапочці. Всі познімали головні убори. Надходила врочиста мить.

Потім хвилин десять не відбувалося зовсім нічого. Панство посідало, люди застигли в чеканні, ніхто більше не їв, усі чекали. Папон та його слуги стояли на ешафоті, наче пригвинчені. Сонце, велике і жовте, звисало над народом. З граської долини потяг легкий вітер, доносячи аж сюди запах апельсинового цвіту. Було дуже тепло і надзвичайно тихо.

Нарешті, коли вже здавалося, що напружена тиша ось-ось лусне, перетворившись у тисячоголосий крик, сум'яття, шаленство чи щось подібне, почулося гупання коней та рипіння коліс.

1 ... 77 78 79 80 81 82 83 84 85 ... 88
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)