У вогні

Я й досі трохи жевріла, тому Цезар боязко простягнув руку і торкнувся мого вбрання. Білий вельон згорів, його замінив інший: чорний і гладенький, він прилягав до голови і ззаду кріпився до комірця сукні.

— Пір’я, — промовив Цезар. — Ти схожа на пташку.

— Так, гадаю, я схожа на переспівницю, — промовила я, злегка махнувши крилами. — Пташку, зображену в мене на брошці, яку минулого року я носила як талісман.

На обличчі Цезаря відбилося розуміння, і я усвідомила: він знає, що ця пташка є не лише моїм талісманом. Що вона стала символом чогось набагато вагомішого. І те, що в Капітолії вважатимуть епатажною зміною костюму, в округах буде сприйняте зовсім по-іншому. Але він швидко опанував себе.

— Знімаю капелюха перед твоїм стилістом. Думаю, ніхто не заперечуватиме, якщо я скажу, що такого дива на інтерв’ю ми ще не бачили. Цинно, покажись публіці!

Цезар жестом попросив Цинну підвестися. Цинна встав і дуже граційно вклонився. І раптом мені стало за нього дуже страшно. Що він накоїв? Цей його вчинок надзвичайно небезпечний. Чистої води вияв непокори. І він зробив це для мене. Я згадала його слова: «Не бійся. Свої емоції я завжди спрямовую в роботу. Так я не завдам болю нікому, окрім себе». Та я боялася, що цього разу він нашкодив собі занадто сильно. Підтекст мого вогняного перетворення не пройде повз увагу президента Снігоу.

Публіка, яка закам’яніла в мовчанні, вибухнула шаленими оплесками. Я ледве розчула гонг, який сповіщав, що мої три хвилини збігли. Цезар подякував мені, і я сіла на місце, — тепер моя сукня була легка як повітря.

Коли Піта йшов повз мене на своє інтерв’ю, він не схотів зустрітися зі мною поглядом. На своє місце я сіла обережно, але в цьому не було потреби, бо якщо не зважати на поодинокі цівки диму, я була, здається, неушко-джена, тож я звернула всю свою увагу на Піту.

Піта й Цезар чудово трималися в парі ще з минулого року. Здатність невимушено обмінюватись репліками, жартувати, природно перевести мову на зворушливі речі, як-от Пітині почуття до мене, забезпечило їм великий успіх у публіки. Сьогодні вони також легко почали бесіду, пожартувавши про вогонь, пір’я та пересмажену птицю. Але всі бачили, що Піта чимось заклопотаний, тож Цезар перевів мову саме на те, що цікавило всіх.

— Піто, розкажи нам, як то було: після всього, через що ви пройшли, дізнатися про Червону чверть? — спитав Цезар.

— Це був шок. Уявіть собі, тільки-но я дивився, яка чарівна Катніс у всіх цих весільних сукнях, а вже за мить… — Піта не договорив.

— Ти збагнув, що весілля не буде? — м’яко поцікавився Цезар.

Піта довго мовчав, ніби щось вирішуючи. Він огледів зачаровану заду, потім втупився в підлогу — і врешті-решт звів очі на Цезаря.

— Цезарю, як ви гадаєте, наші друзі тут усі вміють берегти таємниці?

Залою прокотився ніяковий сміх. Що Піта мав на увазі? Берегти таємницю від кого? Нас бачить уся країна.

— Яв цьому впевнений, — промовив Цезар.