Первісна. У вирі пророцтв
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич
- Серия: Сага про Первісну #2
- Язык: украинский
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Первісна. У вирі пророцтв». Краткое содержание книги:
Тим часом Шимас аб Нейван і Ріана вер Шонаґ, послухавшись поради диннеші, прямують на Ініс на н-Драйґ. Що їх чекає на цьому далекому острові, де тисячу років тому помер останній у світі дракон? Яке нове знання вони там здобудуть? І як це пов’язано з Ейрін та її Первісною Іскрою? А пов’язано ж напевно…
— Історична, — сказала Гелед, що була великою шанувальницею театрального мистецтва. — Про короля Бехада аб Фейндлаха, який правив Алпайном наприкінці дванадцятого сторіччя. Сестра Шіван бачила її на початку осені, коли гостювала в Блакліасі. Розповідала, що там навіть стався скандал — алпайнський посол висловив офіційний протест через те, що в тій п’єсі Бехадові з дружиною приписується вбивство його попередника, короля Донхага. Погодься, це й справді повна маячня.
Ейрін похитала головою.
— Тут мені важко судити. Я ще погано орієнтуюся в історії Північних Королівств.
— Отакої! — іронічно озвалася Фіннела. — Це ж нікуди не годиться. Ану швиденько біжи читати, що там сталося в Алпайні у дванадцятому столітті.
— Ще встигну. Минуле ніде не подінеться — яким було, таким і залишиться. Може, воно й на краще, що я не знаю, як усе відбувалося насправді. Дивитимусь виставу без упередження.
— Але ж вона спотворює історію, — наполягала Гелед.
— Ну то й що? Коли я захочу історичної достовірності, прочитаю хроніки. А від вистави чекаю іншого — цікавого сюжету, гарної постановки і переконливої гри акторів. Ти змалку звикла до театру, Гелед, тому така перебірлива. Я ж донедавна могла бачити лише виступи мандрівних труп, що час від часу приїздили до Кардуґала. Та про них краще не згадувати.
— Це точно, — підхопила Фіннела. — Жалюгідне видовище! До того ж вони завжди показують усілякі дурні комедії.
— Бо ні на що інше не годні, — зневажливо мовила Ейрін. — Смішать людей не своїм талантом, а своєю бездарністю.
Невдовзі дівчата дійшли до площі Комхарад, обіч якої стояла масивна будівля Старого Абервенського Театру. Колись він був просто Абервенським Театром, а свою теперішню назву отримав шість десятиліть тому, після появи в місті Посполитого Театру, що від самого початку свого існування орієнтувався на невибагливі смаки пересічних мешканців Тір Мінегану. Згодом конкуренцію йому в цій ніші склав Новий Театр, побудований у припортовому районі поруч із Балаганним майданом, де артисти здавна розважали просту публіку під відкритим небом. А Старий Театр залишався респектабельним закладом, що тішився протекцією відьом, і про виступи на його сцені мріяв чи не кожен абрадський актор.
Наближався час вечірньої вистави, тож перед театром було велелюдно. Щодня о цій порі сюди з’їжджалися вершки мінеганського суспільства — чаклунки й нечисленні чаклуни, заможні городяни та поміщики зі своїми родинами (насправді вони були лише управителями маєтків, бо вся земля на острові належала Сестринству, проте воліли називати себе поміщиками, оскільки їхня посада, як правило, передавалась у спадок). Нікого з відьом видно не було — зазвичай вони приходили перед самісіньким початком вистави, і адміністрація театру до останнього моменту притримувала для них найкращу ложу, яку всі називали відьомською.
Під портиком з колонами, трохи праворуч від головного входу, Ейрін помітила Ґлиніш вер Лейфар — чаклунку, що викладала їй теорію передбачень, а також асистувала Івін на чотирьох заняттях. Вона і ще кілька чаклунок оточили півколом огрядного чаклуна літнього віку з великою залисиною над високим лобом і про щось жваво з ним розмовляли.
— Це, мабуть, сам Ісґвид аб Мейндир, — припустила Гелед. — Ходімо, познайомимося з ним.
— Ходімо, — погодилась Ейрін.
При їхньому наближенні чаклунки та чаклун замовкли. Жінки шанобливо посхиляли голови, а чоловік уклонився. Певна річ, він не міг бачити Відьомських Іскор, хоч би як напружував свій маґічний зір, проте з поведінки співрозмовниць відразу збагнув, з ким має справу.
Першою заговорила Ґлиніш:
— Леді Ейрін, леді Гелед, — до Фіннели вона не зверталась, оскільки та перебувала на Тір Мінегані не як принцеса, а просто як учениця чаклунської школи, — дозвольте відрекомендувати вам майстра Ісґвида аб Мейндира, художнього керівника та головного драматурґа Блакліахського Королівського Театру.
Чаклун знову вклонився.
— Для мене велика честь, найсвітліші пані.
— Ми також раді зустрітися з вами, майстре, — відповіла Ейрін, як старша з них двох. — Ще при леннірському дворі я чула захоплені відгуки про ваші вистави. — І це була цілковита правда: у Кардуґалі Етне вер Рошін якось дуже розхвалювала їй п’єси Ісґвида аб Мейндира і радила за першої ж нагоди їх подивитися. — З нетерпінням чекаю на вашу сатарнську прем’єру. Тією ж мірою це стосується й моєї двоюрідної сестри, леді Фіннели вер Ріс.