Квентін Дорвард
- Автор: Скотт Вальтер
- Год: 1956
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: А. О. Білецький
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Квентін Дорвард». Краткое содержание книги:
Друга половина XV століття у Франції — час королювання Людовіка XI — є епохою останньої вирішальної і запеклої боротьби короля з феодалами, наймогутнішим з яких був тоді герцог Бургундський Карл, званий Сміливим. Обидві ці історичні особи — і Людовік XI і Карл Сміливий — є головними дійовими особами в романі «Квентін Дорвард», дія якого відбувається близько 1468 року — того періоду, коли боротьба короля з феодалами була ще в самому своєму розпалі і розв'язання її для обох сторін було ще далеко не ясне.
— Подивіться назад! Подивіться назад! Бога ради, рятуйтесь і врятуйте нас! За нами женуться!
Квентін оглянувся й побачив, що два озброєних вершники справді гналися за ними. Вони їхали галопом і незабаром мали наздогнати їх.
— Це може бути тільки хтось із загону військового прево, що робить об'їзд тут у лісі. Ану, подивися, — звернувся він до Птіт-Андре, — чи не впізнаєш, хто це?
Птіт-Андре послухався; уважно поглянувши на вершників, кумедно похитнувся з боку на бік у сідлі і відповів:
— Це, любий пане, не ваші товариші і не мої — ні лучники, ні люди прево, бо, здається, в них на головах шоломи із спущеними забралами й нашийниками. Хай їм чорт, тим нашийникам! Найгірша частина з усього спорядження! Така з ними морока, доки відіб'єш заклепки.
— Їдьте вперед, благородні дами, — сказав Дорвард, не слухаючи Птіт-Андре, — але не дуже швидко, щоб не здавалося, ніби ви тікаєте, а я тим часом затримаю цих людей.
Графиня Ізабелла подивилася на свого охоронця й щось прошепотіла своїй тітці, яка сказала Квентінові:
— Ми покладаємось на вас, любий лучнику, й воліємо краще піддаватися небезпеці у вашому товаристві, ніж їхати далі з цим чоловіком, фізіономія якого не віщує нам нічого доброго.
— Нехай буде так, як ви бажаєте, благородні дами, — сказав юнак. — Там тільки двоє їдуть до нас і, хоча б вони були й рицарями, про що свідчить їхня зброя, вони знатимуть, коли мають лихий намір, що шотландський дворянин виконає свій обов'язок у присутності тих, кого він має захищати. Хто з вас, — звернувся він до свого загону, — хоче бути моїм товаришем і переламати спис з оцими рицарями?
Двоє з його людей вагалися, але третій, гасконець Бертран Гюйо, заприсягся, що «коли б це були навіть рицарі Круглого Стола короля Артура [162], він і тоді ладен був би схопитися з ними за честь Гасконії».
Тим часом обидва вершники (як виявилося, вони дійсно були рицарі) наблизилися до ар'єргарду маленького загону, що складався з Квентіна та його стійкого прихильника-гасконця. Рицарі були в повному спорядженні, в чудових панцирах із відшліфованої сталі, але без девізів на щитах, по яких можна було б їх пізнати.
Один із них, під'їхавши, крикнув Квентінові:
— Пане лучнику, ми приїхали звільнити вас від обов'язку, який вище за ваше становище й ранг. Ви добре зробите, коли передасте цих дам під нашу опіку, бо ми маємо більші права слугувати їм. Крім того, під вашою охороною їм не краще, ніж у полоні.
— У відповідь на ваші вимоги, панове, — промовив Дорвард, — скажу вам, по-перше, що я виконую наказ свого государя, а по-друге, хоч яким би недостойним я був, ці дами самі бажають залишитися під моєю охороною.
— Геть, негіднику! — вигукнув один з вершників. — Невже ти, мандрівний жебрак, гадаєш, що маєш право чинити опір воїнам, посвяченим у рицарі?
— Так, я чинитиму опір вашому зухвалому й беззаконному нападу, — відповів Квентін. — А коли між нами справді є якась різниця, хоч я в цьому ще не певен, то ваша неввічливість її вже знищила. Витягайте свої мечі або, коли вам завгодно битися списами, звільніть місце для бою.
Поки рицарі завертали своїх коней і від'їжджали назад, на віддалі, приблизно ста п'ятдесяти туазів, Квентін, низько нахилившися в сідлі, поглину» на дам, ніби шукаючи їх доброзичливого погляду. Вони махали своїми хусточками, підбадьорюючи його. Тим часом обидва супротивники були виїв на віддалі, потрібній для нападу.
Крикнувши гасконцеві, щоб той тримався сміливіше, Дорвард погнав коня, і за хвилину четверо вершників зіткнулися на повному скаку посередині тієї віддалі, яка раніш відокремлювала їх. Сутичка була фатальною для бідного гасконця: його супротивник, скерувавши спис в обличчя, не захищене забралом, проколов йому голову через око, і він упав мертвим з коня. Квентін, якому загрожувала така сама небезпека, навпаки, так спритно нахилився в сідлі, що ворожий спис, злегка дряпнувши йому щоку, пройшов над його правим плечем. Тим часом його власний спис, ударивши супротивника просто в груди, скинув його на землю. Квентін скочив з коня, щоб підняти забрало своєму ворогові, але другий рицар (який досі мовчав), бачачи, яка доля спіткала його товариша, спішився ще швидше за Дорварда й, обороняючи свого приятеля, гукнув до нього:
162
Король Артур — міфічна особа, герой численних оповідань (або романів) про рицарів Круглого Стола, дуже поширених за середніх віків (від XII ст. н. е.) у Західній Європі.