Квентін Дорвард

Уникаючи всяких розмов з ким би то не було, бо такий був наказ, Квентін Дорвард поспішив одягтися в простий, але міцний панцир з набедрениками й нарукавниками й надіти на голову стальний шолом без забрала. Поверх усього він одягнув красивий замшевий каптан, оздоблений і гарно гаптований по швах — такий, як носили економи знатних родин.

Усе це приніс йому в кімнату Олів'є і, як завжди вкрадливо усміхаючись, улесливо сказав, що його дядька навмисне поставлено на варту, щоб він не розпитував про ці таємничі готування.

— Ми постараємося вибачитися за все перед вашим родичем, — сказав Олів'є, знов усміхаючись. — А коли ви, любий мій синку, повернетесь цілим і здоровим з подорожі, успішно виконавши доручення, то не сумніваюсь, що дістанете в нагороду велике підвищення, яке не тільки позбавить вас необхідності звітувати комусь про ваші вчинки, але й дасть можливість вам самому командувати і вимагати звіту від інших.

Кажучи це, Олів'є Диявол вважав, напевне, що бідний юнак, чию руку він так приязно стискував, неминуче загине або попаде у полон, виконуючи доручення. Він додав до цих прекрасних слів маленький гаманець з золотом на дорожні витрати як подарунок від короля.

За кілька хвилин до дванадцятої години ночі Квентін, згідно з даними йому вказівками, пройшов у другий двір і зупинився коло Дофінової башти, де, як знає читач, була тимчасова резиденція графинь де Круа. Тут він побачив вершників, призначених для охорони, двох віслюків, навантажених багажем, трьох спокійних коней для графинь та відданої їм служниці і доброго бойового коня для нього самого, сідло на якому виблискувало стальними бляшками при білому місячному сяйві. Дорвард не зронив жодного слова. Люди сиділи в сідлах нерухомо, і в неясному світлі Квентін з радістю побачив, що всі вони були озброєні і тримали в руках довгі списи. Їх було тільки троє, і один з них прошепотів Квентінові з сильним гасконським акцентом, що провідник приєднається до них за Туром.