Квентін Дорвард
- Автор: Скотт Вальтер
- Год: 1956
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: А. О. Білецький
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Квентін Дорвард». Краткое содержание книги:
Друга половина XV століття у Франції — час королювання Людовіка XI — є епохою останньої вирішальної і запеклої боротьби короля з феодалами, наймогутнішим з яких був тоді герцог Бургундський Карл, званий Сміливим. Обидві ці історичні особи — і Людовік XI і Карл Сміливий — є головними дійовими особами в романі «Квентін Дорвард», дія якого відбувається близько 1468 року — того періоду, коли боротьба короля з феодалами була ще в самому своєму розпалі і розв'язання її для обох сторін було ще далеко не ясне.
Тим часом вогники, блимаючи поза гратами башти, свідчили про те, що графині квапливо закінчували лагодитися в дорогу. Нарешті маленькі двері, що вели з башти в двір, відчинилися, і три жіночі постаті вийшли в супроводі чоловіка, закутаного в плащ. Вони мовчки посідали на коней, а чоловік у плащі пішов уперед, обмінюючися паролями й сигналами з вартовими, повз яких вони проїжджали. Так вони, зрештою, минули останній з цих жахливих бар'єрів. Тут чоловік, що був їм за провідника, зупинився і тихим голосом сказав щось до двох жінок.
— Нехай небо благословить вас, государю, — пролунав голос, який вразив вухо Квентіна, — і простить вам, коли ваші наміри не такі щирі, як ви кажете! Тепер єдине моє бажання — якнайшвидше опинитися під захистом доброго епіскопа Льєжського.
Той, до кого звернулися з такими словами, промимрив щось у відповідь і пішов назад за ворота. Квентінові здалося, що при місячному світлі він пізнав у ньому короля. Мабуть, неспокій, що той відчував через від'їзд своїх гостей, змусив його самому бути присутнім на випадок, коли в графинь з'являться якісь вагання або ж виникнуть ускладнення з боку сторожі замку.
Покинувши замок, вершники деякий час їхали дуже обережно, щоб уникнути ям, пасток та інших перешкод, влаштованих там на превелике незадоволення сторонніх осіб. Проте гасконець, як виявилося, чудово орієнтувався в цьому лабіринті, і за чверть години їзди вони вже були поза межами Плессі в парку й наближалися до міста Тура.
Місяць, який тепер вийшов з-за хмар, лив ціле море світла на чудовий краєвид. Вони бачили, як велична Луара котить свої хвилі через найродючішу рівнину Франції між мальовничими берегами, на яких височіли башти й тераси, росли оливкові гаї й виноградники. Вдалині видно було мури міста Тура, старої столиці Турені, з фортечними баштами й визубнями, що під місячним світлом здавалися білими. За ними здіймалося готичне громаддя, яке спорудив благочестивий епіскоп Перпетус ще в п'ятому столітті, а згодом з архітектурною майстерністю надбудували Карл Великий та його спадкоємці, — найвеличніший храм у Франції. Поряд видно було башти церкви святого Гасьєна й похмурі контури замку, який був за старих часів резиденцією римського імператора Валентініана[158].
Незважаючи на те, що обставини, в яких опинився Квентін Дорвард, цілком заволоділи ним, молодий шотландець, звиклий до диких, пустинних, хоч і величних гір своєї батьківщини і до суворості навіть найкрасивіших її краєвидів, не міг не захоплюватися, дивлячись на цю місцевість, яку мистецтво й природа, створюючи, нібито змагалися між собою. Але незабаром його розбуркав голос старшої дами, настроєний принаймні октавою вище від ноти того ніжного тону, яким вона прощалася з королем Людовіком. Вона бажала поговорити з начальником загону. Стиснувши шпорами коня, Квентін підігнав його вперед і шанобливо відрекомендувався дамам.
— Як вас звати і який ваш ранг?
Він сказав те й інше.
— Чи добре ви знаєте дорогу?
— Я не можу, — відповів він, — претендувати на точне знання її, але в мене є докладні інструкції і на першому ж місці відпочинку нас має наздогнати провідник, на якого можна цілком покластися в дальшій подорожі. А поки що вершник, який щойно приєднався до нас і став четвертим у нашому ескорті, буде нам за провідника.
— А чому саме вас обрали для виконання такого доручення, пане мій? — запитала дама. — Мені сказали, що ви той самий юнак, який недавно вартував у галереї під час нашої зустрічі з принцесою Франції. Мені здасться, що ви надто молодий і недосвідчений для такої служби та що й чужинець у Франції, як свідчить ваша вимова.
— Я зобов'язаний коритися наказам короля, мадам, а не обговорювати їх, — відповів юний воїн.
— Ви благородного походження? — спитала дама.
— З певністю можу твердити це, — відповів Квентін.
— А чи ви не той самий, — боязко запитала молодша графиня, — кого я бачила в заїзді, коли король покликав мене подати йому сніданок?
158
Тут, очевидно, йдеться про римського імператора Валентініана III (425–455 н. е.). У четвертому столітті н. е. було ще двоє імператорів із цим ім'ям (І. 364–375 і II, 375–392).