Вибрані твори в двох томах. Том I
- Автор: Ткач Дмитрий Васильевич
- Год: 1982
- Язык: украинский
- Год: «Веселка»
- Жанр: Детская проза
Электронная книга - «Вибрані твори в двох томах. Том I». Краткое содержание книги:
Врангелівців троє, а він — один. Годі й думати, щоб якось втекти.
Та Левко Пилипович утік. Він несподівано для ворогів кинувся з пірса у чорну воду і зник у ній. Білогвардійці стріляли туди, де, як їм здавалося, мав бути втікач. Але він так більше й не показався з води. Вирішили — втонув.
А Левко Пилипович випірнув тільки недалеко від протилежного берега бухти. Потім, вибиваючись із останніх сил, виліз на берег і подався в обхід бухти чагарниками та перелісками в гори.
Довго в рибальському селищі про нього нічого не було чути. Аж тоді, коли скинули в море останніх білогвардійців і Крим став радянським, Левко Пилипович прийшов у будьонівці і в поношеній червоноармійській шинелі, зовсім сивий…
… З вежі хтось вийшов.
Наблизився найстарший, Василь.
— Тату, іди поспи вже… Що це ти за всіх нас?
— Не спиться, Василю. А коли не спиться, то й силувати себе не треба. Іди, я покличу.
Василь не одразу повернувся до вежі. Нечутно ступаючи, спустився ще нижче, пірнув у темряву, як у густу чорну хмару, і його довго не було. Потім несподівано з'явився поруч з батьком, тихо сказав:
— Мертво в селищі.
Батько промовчав. Тоді син озвався знову:
— Ну хоч убий, не бере сон. Качався, качався, та оце й вийшов.
— Іди ще покачайся, візьме, — з доброю усмішкою порадив Левко Пилипович. — І не хитруй. Ти мене звідси не виманиш, поки сам не піду.
Василь мовчки рушив до вежі.
А Левкові Пилиповичу знову пригадався Мікос Фасулаті…
… Еге ж, було з ним і таке. Стояв, як чорний корч, на коротких і кривих ногах, люто вимахував коричневими від сонця руками й знущально викрикував:
— Аякже! Риба тільки й мріє про те, як би їй за нашим колгоспним планом у в'ятери попасти! Чули, люди добрі? На рибу план! Такого ще зроду-віку не було!..
— А в колгосп навіщо записався? — запитав його тоді Левко Пилипович. — Ну й ловив би собі рибу одинаком. А колгосп — планове господарство.
— То випишіть мене з цього планового! Випишіть!.. — сікався до Левка Пилиповича Мікос Фасулаті. Його горбоносе хиже обличчя пересмикувалося, тонкі губи були покусані, а чорні вогнисті очі ладні були вискочити з орбіт.
— На жаль, не маю права, — глухо, ледве стримуючи вибух гніву, сказав Левко Пилипович. — Я — тільки вчитель. А виключати з колгоспу можуть лише загальні збори.
І з докором та жалем докинув:
— Ех, Мікосе, Мікосе! Не думав, що ти такий!..
Очі Фасулаті на мить пригасли, але раптом знову люто блиснули почервонілими білками:
— Що ви мене сльозою проймаєте?.. Мене не проймеш, я весь пересолений і морськими черепашками обріс!..
Тоді він таки виписався з колгоспу. Сам по рибу ходив. Іноді брав з собою маленького Костаса — привчав до моря. Але довго не витримав. Попросився знову до гурту. Його прийняли. Чого ж не прийняти? Поколобродив чоловік та й розуму набрався. А рибалка він добрий!..
І став Мікос Фасулаті знову колгоспником. Тільки часом за кухлем «аліготе» рибалки з жартом та сміхом згадували ту давню історію.
… Зненацька гострий яскравий велетенський меч прожектора розітнув чорну темряву ночі, розтяв навпіл бухту, майнув угору й швидко сковзнув по велсі. Левко Пилипович мимоволі щільніше припав грудьми до сухої кам'янистої землі.
«Дати б по тобі чергу з кулемета!» — подумав він, але це бажання так і лишилося нездійсненим. Спали сини, і чи варто тривожити їхній сон? Та й прожектор уже погас. Ніч стала ще чорніша.
Сини… Дивно, як воно в житті буває. Наче навмисне звела їх усіх доля до рідної хати напередодні війни. Ну, Грицько — цей завжди при ньому. Відтоді, як під час шторму баркас кинуло на камінь і Грицькові поламало ногу, його назавжди знято з військового обліку, бо кульгає. Андрійко малий іще, школяр. А Василь приїхав у відпустку з Кривбасу та й застряв тут, відрізаний лінією фронту, яка швидко наближалася до Криму. Ось так і зібралися всі докупи в час лихоліття.
… Не одразу Левко Пилипович втямив, що десь запрацював мотор. Приглушене рокотання його оддалік схоже на гудіння джмеля над сухими травами в гарячий серпневий день. Невдовзі в це рокотання вплелося ще одне, потім — ще… Наче вірьовочка із звуків звивалася.
Левко Пилипович дослухався. Звідки це?.. Та звідки ж, як не з бухти, як не від стінки, біля якої стоять ворожі катери!
Вийшов із своєї схованки і спустився трохи нижче. Воно хоч і не видно нічого, але чутніше… О, ще один катер запрацював… Що ж вони затівають? Навіщо серед ночі запустили мотори? Невже лагодяться вийти в море?