Історія однієї істерії
- Автор: Потанина Ирина Сергеевна
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Зелений Пес
- ISBN: 978-966-2938-59-3
- Жанр: Иронические детективы
Электронная книга - «Історія однієї істерії». Краткое содержание книги:
Не сумуйте, все це чекає на вас і в новому романі, останньому з цього циклу. А на додачу — ще безліч не менш цікавих персонажів: унікальний письменник Хомутов і його лиховісний з вигляду друг-глухонімий, видавець-ідеаліст, що перебуває в полоні власних ілюзій, неперевершена режисерка молодіжного театру «Сюр» з безліччю найкумедніших дивацтв і її вихованці, такі, як голомоза, та не позбавлена шарму дівчинка на прізвисько Тигра, трішки нервова Ксенія, її подруги Лариса з Аллою, що полюбляють чомусь таємниче зникати, й нарешті, причина всіх нещасть цих дівчаток — талановитий і демонічний Кирило… Чого вони всі накоять цього разу, ми переповідати не будемо. Але повірте: пригоди, які ви переживете з ними разом, такі само захопливі, як і в попередніх книжках циклу.
— Добре, кидай свою зброю. Якщо залишиш тут пістолет — я тебе відпускаю.
— Я вам не вірю.
Ксенія задкувала до дверей.
І тут сталося диво: мені спала гарна ідея.
«Гаразд. „Адже це наші гори, вони допоможуть нам“. Буду користуватися своїм знайомством із місцем дії. Тепер би ще пригадати в подробицях усе, що тут відбувалося вранці…».
— Ксюшо, ти одного не розумієш. Якщо я кажу, що тобі варто вдома сидіти, виходить, це чимось серйозним викликане. Виходить, я щось знаю… Я ж безліч усього вже про ці зникнення довідалася…
— Хіба? Ви ж про Кира навіть не здогадувались.
— Про нього — ні. Зате про Хомутова довідалася. Подивись, у мене в кімнаті навіть книжка його лежить. Думаєш, простий збіг?
— Яка книжка?
— «Оповідання для тварин». Навряд чи я просто так стала б нею цікавитися.
— Навряд чи.
— Ходімо, я тобі дещо покажу. У мене в комп’ютері є файл.
Не опускаючи пістолета, Ксенія дозволила мені пройти в кімнату. Сама знову перекинула через плече свою сумку та пройшла слідом. Зупинилася в дверях, так само тримаючи мене на прицілі.
— Спіймаєш із принтера, — якомога буденнішим тоном кинула я, — зараз отримаєш роздруківку.
Так, начебто беззбройні відвідувачі до мене взагалі не приходили. Ксенія слухняно підійшла до принтера. Пістолета, на жаль, так і не опустила.
— Зараз файл знайду.
«Головне, щоб Ксенія не вирішила залишити свого місця біля принтера й не заглянула в монітор».
Усе складалося просто чудово. Навіть поштовика запускати не знадобилося. Настуся, звичайно ж, не позакривала своїх програм. У правому кутку екрана красувалася її «аська» — програма, що дозволяє в реальному часі спілкуватися з безліччю людей. Тепер мені необхідно було непомітно додзвонитися до провайдера, щоб отримати доступ до мережі.
Зазвичай під час моїх спроб вийти в інтернет слухавка починала пронизливо дзенькати, всім своїм виглядом показуючи, що її експлуатують. «Не будемо брати слухавку, нехай дзвонять», — збиралась я сказати Ксенії, котра, за моїми припущеннями, не повинна була здогадатися про інтернет. Адже слухавка видавала б такі самі звуки, як ті, коли й справді хтось дзвонив мені по телефону. Цього ж разу вона чомусь взагалі не видала жодного звуку. Дивуватися було ніколи. Зелененький моніторчик внизу екрана свідчив, що я вже в інтернеті.
«Кому писати, що писати, як писати?» — гарячково міркувала я.
Добре, що ми з Георгієм попросили Настю вимкнути колонки. Звуки не виказували моєї присутності в інтернеті. В «аську» відразу надійшло повідомлення:
«Кроно, вітаннячко. Твоя домомучителька знову дозволила тобі залізти в комп’ютер? Це радує».
Це писав Настусин новий знайомий. Зважаючи на нік, — Гоша. Я здогадалася, що це той самий Ігор із автовідповідачем. Що ж, мені зараз навіть малознайомий тип може допомогти. Як добре, що в онлайні зараз виявилася саме людина з нашого міста.
— Зараз, я дещо підкоригувати повинна, — кинула я Ксенії та почала вистукувати повідомлення.
Ксенія напружено кивнула. Схоже, боялася підходити до мене надто близько. Ще б пак, а раптом я накинуся та силоміць відніму пістолет? Усе-таки добре, що на декого я справляю враження людини, здатної навіть на таке.
«Це і є її сестра. На мене напали. Я вдома. Терміново подзвоніть моєму чоловікові, нехай допоможе».
Далі йшов Жорчин номер телефону. Я збиралася викласти ще деякі відомості, пояснити, що все це дуже серйозно… але тут зв’язок обірвався. Наш провайдер ніколи не вирізнявся гарною якістю зв’язку, але зараз мені вбачалися в цьому лиховісні ознаки.
— Якась проблема? Я краще піду… — Ксенія починала нервувати.
Повторного додзвону в інтернет я собі дозволити не могла. Шкода. Така гарна ідея, і не спрацювала. Ігор напевне вирішить, що Крона пожартувала, й нікуди не дзвонитиме…
— Я більше не можу чекати…
— Я теж, — відповіла я та заходилася імпровізувати, — краще покажу тобі це в книжці.
Плавним рухом я акуратно взяла в руки хомутовський збірник і рвучко пожбурила його в шафу. Сама при цьому про всяк випадок присіла за стіл. Ксенія здивовано провела книжку поглядом. І тут… Ура! Спрацювало! Дверцята шафи, повторюючи ранковий трюк, відчинилася, і вже за мить Ксенія отримала доволі відчутний удар: розкладне ліжко вискочило зі свого укриття та повалили дівчину на підлогу. Почувся безглуздий постріл. Ксенія жахливо перелякалася й відкинула пістолет. Я вискочила з-під столу й перехопила зброю.