Таргани

І Єнс замислився.

— Сестриця взяла собі мамине дівоче прізвище, щойно стала повнолітньою.

— Не впевнений, що ми підійдемо одне одному через характер.

— Чого це?

— Просто я боягуз. Тому я шукаю собі скромну, самовіддану жінку, бажано соціального працівника, таку гарну, що ніхто ще не насмілився сказати їй про це.

Єнс зареготав:

— Тоді ти точно можеш одружуватися із моєю сестрою. Байдуже, що вона тобі не подобається: вона так багато працює, що ти майже не будеш бачити її вдома.

— Тоді чому ти подзвонив їй додому, а не на роботу? Адже в цей час у Норвегії була друга година дня.

Єнс похитав головою.

— Нікому не говори про це, але я зовсім не сприймаю цих часових поясів. Не розумію, коли додавати, а коли віднімати години. Це жахливо, батько називає мене маразматиком і вважає, що це в мене від матері.

І відразу поспішив запевнити Харрі, що його сестра не страждає подібними речами, скоріше навіть навпаки.

— Годі тобі, Єнсе, краще розкажи, коли ти сам збираєшся одружитися.

— Фу, не вимовляй цього слова вголос, сама думка про це викликає в мене прискорене серцебиття. Шлюб… — пересмикнув плечима Єнс. — Проблема в тому, що я, з одного боку, не схильний до моногамії, а з іншого боку — романтик. Якби я був одружений, я не зміг би зраджувати, розумієш? А думка про те, що ти більше ніколи в житті не будеш мати сексу з іншою жінкою, занадто важка, хіба не так?

Харрі спробував перейнятися його словами.

— Наприклад, я запросив на побачення ту дівчину в ліфті: заради чого? Імовірно, зі страху. Я просто хотів довести собі, що ще можу задивлятися на інших жінок. І нічого, власне кажучи, не довів. Адже Хільде… — Єнс замовк, добираючи слова. — У ній є те, чого я не знаходив в інших жінках. А я шукав, повір мені. Не знаю, чи зумію я пояснити, але в кожному разі я не міг відмовитися від неї, оскільки розумів, що знайти таку жінку непросто.

Харрі сидів і думав, що це, мабуть, непогане пояснення — не гірше від тих, що він чув раніше. Єнс, усміхаючись, грав келихом.

— На мене дійсно вплинуло перебування за ґратами, адже звичайно я не говорю про такі речі. Обіцяй, що нічого не розповіси моїм приятелям.

Тут до столика підійшов офіціант і подав їм знак.

— Ідемо, уже почалося, — сказав Єнс.

— Що почалося?

Офіціант повів їх у глиб ресторану, через кухню, нагору вузькими сходами. Прохід був весь заставлений тазами, на стільці сиділа баба, оголивши чорні зуби.

— Це від бетелю, — пояснив Єнс. — Мерзенна звичка. Вони все жують і жують його, поки не згниє мозок і не випадуть зуби.

Харрі почув голосні звуки за дверима. Офіціант прочинив двері, і вони опинилися на просторому горищі без вікон. Десятків два-три чоловіків збилися в тісне коло посередині. Вони люто жестикулювали і в руках простягали м’яті купюри. Більшість із них були білими, дехто у світлих бавовняних костюмах. Харрі здалося, що він упізнав одного з них: його обличчя він бачив у Письменницькій вітальні готелю «Орієнтал».