Таргани

Харрі був змушений визнати, що Єнс має рацію.

— Ти вже говорив зі своїм адвокатом?

— Ще ні. Я хотів спершу розповісти це тобі.

— Добре, Єнсе. Подзвони зараз адвокатові, а я пошлю кого-небудь до тебе в офіс, щоб перевірити твої слова.

— Подібний запис на плівці є доказом у суді, як тобі відомо. — Голос Єнса зазвучав напружено.

— Припини, не хвилюйся. Тепер вони тебе відпустять.

Брекке гучно зітхнув у слухавку:

— Будь ласка, повтори це ще раз, Харрі.

— Тепер тебе відпустять.

Єнс дивно засміявся.

— У такому випадку я пригощаю, інспекторе.

— Не треба.

— Чому ж?

— Я поліцейський.

— А я на допиті.

— Не треба, Єнсе.

— Як хочеш.

З вулиці почувся шум: може, вибухнула хлопавка або лопнула шина.

— Я подумаю.

Харрі поклав слухавку, увійшов у ванну й подивився на себе в дзеркало. Скільки ж можна бути в тропіках і залишатися таким блідим? Він ніколи особливо не полюбляв засмагати, але раніше засмага приставала до нього ніби швидше. А може, його спосіб життя останній рік вплинув на пігментацію шкіри? Він хлюпнув собі в обличчя холодною водою, згадав про засмаглих п’яниць зі «Шрьодера» і знову втупив погляд на своє відбиття в дзеркалі. Що ж, сонце, принаймні, подарувало його носу багряний алкоголічний колір.

— Знову відбій, — оголосила Ліз. — У Брекке є алібі, а цього Льокена ми вже не враховуємо.

Вона відкинулася на стільці й поглянула на стелю.

— Які будуть пропозиції? Якщо вам нічого повідомити мені на цій ранковій нараді, то можете займатися чим завгодно, але завтра вранці я чекаю від вас результатів.

Усі вийшли, тільки Харрі залишився сидіти.

— Що в тебе? — запитала його Ліз.

— Нічого, — відповів він, затиснувши в куточку рота незапалену сигарету. Начальниця нарешті дозволила палити у своєму кабінеті.

— Я знаю, щось є.

Харрі усміхнувся:

— Я просто хотів переконатися: ти знаєш, що щось є.

Між брів Ліз пролягла сувора зморщечка.

— Розповіси, коли буде що сказати.

Харрі вийняв сигарету з рота й засунув її назад у пачку.

— Звичайно, — сказав він, встаючи, — я так і зроблю.