Марсіанські хроніки. Повісті, оповідання
- Автор: Брэдбери Рэй Дуглас
- Год: 1988
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- ISBN: 5-308-00247-9
- Переводчик: Александр Иванович Терех
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Марсіанські хроніки. Повісті, оповідання». Краткое содержание книги:
В сборник избранных произведений известного американского писателя (род. в 1920 г.) вошли фантастические повести “Марсианские хроники” и “451° по Фаренгейту”, автобиографическая повесть “Вино из одуванчиков” и сюжетно связанный с ней цикл рассказов
- Істинну правду, сері-відказали ті хором.
- Наша планета має своє ім’я, - сказала жінка. - Називайте її Тірр.
- Тірр, Тірр, - втомлено засміявся капітан. - Яке гарне ім’я! Але, люба моя, де ви навчилися розмовляти по-англійськи?
- Я не розмовляю, а думаю, - сказала вона. - Телепатія! Бувайте здорові! - і жінка зачинила двері.
Але за мить отой грубіян знову почав стукати. Жінка одчинила двері й сердито спитала:
- Чого вам іще треба?
Спантеличений чоловік стояв на порозі і вимушено посміхався.
- Мабуть, ви мене не зрозуміли... - почав він, простягаючи до неї руки.
- Що таке?! - роздратовано вигукнула жінка. Чоловік розгублено дивився на неї.
- Та ми з Землі! - нарешті спромігся вимовити він.
- У мене немає часу, - сказала вона. - Сьогодні багато роботи на кухні, а ще треба прибирати в кімнатах, шити. Ви, напевно, хочете зустрітися з містером Ттт. Він нагорі, у своєму кабінеті.
- Авжеж хочемо, - промовив чоловік з Землі, ніяково блимаючи очима. - Коли так, то ведіть нас до містера Ттт.
- Він зайнятий, - відповіла жінка і знову зачинила двері. Цього разу нахабний гість почав грюкати щосили.
- Послухайте-но! - вигукнув він, стрибнувши через поріг, щойно жінка розчинила двері. - Хіба ж можна так поводитися з гістьми!
- Ви забруднили мені підлогу! - закричала жінка. - Геть звідси! Коли вже заходите до мене в дім, то вимийте спершу свої брудні черевики.
Чоловік кинув розпачливий погляд на забруднені глиною черевики.
- Не варто зараз звертати увагу на такі дрібниці, - відказав він. - Гадаю, слід якось відзначити цю радісну подію. - І капітан довго дивився жінці у вічі, ніби намагаючись пояснити поглядом, як важливо те, що вони зробили.
- Якщо через вас у духовці підгоріли мої кришталеві пампушки, - вигукнула нарешті жінка, - то я вас усіх відлупцюю поліном!
Вона нахилилася над гарячою духовкою і за мить випросталась. Обличчя в неї розчервонілося, вкрилося потом. Очі її були жовтогарячі, а шкіра світло-брунатна. Сама вона була тоненька і вертка, мов дзиґа. Голос її звучав різко, наче дзвін металу:
- Зачекайте тут. Я піду до містера Ттт і дізнаюся, чи може він прийняти вас. Ви у якій справі?
Капітан круто вилаявся-ніби вона вдарила його по руці молотком.
- Скажіть йому, що ми з Землі і ми зробили те, що нікому ще не вдавалося.
- Що не вдавалося? - перепитала вона і відразу застережливо піднесла руку. - Мені це байдуже. Я скоро повернуся.
Тупотіння її маленьких ніг луною прокотилося по кам’яному будинку.
За розчиненими дверима синіло неозоре марсіанське небо, гаряче й незворушне, мов тропічна морська глибінь. Марсіанська пустеля лежала під сонцем, як велетенське доісторичне болото, і над нею коливалися хвилі гарячих випарів. На сусідньому пагорбі стояла невелика ракета. Ланцюжок слідів тягнувся од ракети просто до дверей будинку.
Згори почулася голосна суперечка. Хлопці на порозі перезиралися, переступали з ноги на ногу. Чоловік нагорі щось кричав. Йому відповідав жіночий голос. Почекавши хвилин п’ятнадцять, земляни почали ходити по кухні, виходити за поріг.
- Закуримо? - запропонував хтось, витягаючи пачку сигарет. Усі запалили, видихаючи цівки білого тютюнового диму. Хлопці обтрусили одяг, поправили комірці. А голоси нагорі то дужчали, то завмирали. Врешті капітан глянув на свій годинник.
- Двадцять п’ять хвилин, - констатував він. - Хотів би я знати, що вони там роблять. - Він підійшов до вікна і визирнув надвір.
- Ну й спека сьогодні, - зауважив хтось із хлопців.
- Атож, - озвався інший.
Голоси нагорі стишились, а потім і зовсім змовкли. Тепер ніщо не порушувало тиші в будинку. Люди нічого не чули, крім власного дихання.
Так минула година.
- Сподіваюсь, у них усе гаразд, - мовив нарешті капітан. Він прочинив двері, зазирнув у сусідню кімнату і побачив Ттт. Вона спокійно поливала квіти, що росли посеред кімнати.
- Недарма у мене таке відчуття, ніби я щось забула, - сказала жінка, помітивши капітана, і вийшла на кухню. - Вибачте, будь ласка, - вела вона далі, подаючи йому клаптик паперу. - Містер Ттт дуже зайнятий і не зможе вас прийняти. - Жінка вернулася до плити й додала:-До того ж вам слід звернутися не до містера Ттт, а до містера Ааа. Ідіть із запискою до сусідньої ферми - тієї, що на синьому каналі, - і містер Ааа пояснить вам усе, що ви хочете дізнатися.
- Та ми нічого не хочемо дізнатися, - почав був капітан ображено. - Ми самі все добре знаємо.
- Ви одержали записку - чого ж вам іще треба? - запитала жінка і рішуче взялася до роботи. Видно було, що це її останнє слово.