Марсіанські хроніки. Повісті, оповідання
- Автор: Брэдбери Рэй Дуглас
- Год: 1988
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- ISBN: 5-308-00247-9
- Переводчик: Александр Иванович Терех
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Марсіанські хроніки. Повісті, оповідання». Краткое содержание книги:
В сборник избранных произведений известного американского писателя (род. в 1920 г.) вошли фантастические повести “Марсианские хроники” и “451° по Фаренгейту”, автобиографическая повесть “Вино из одуванчиков” и сюжетно связанный с ней цикл рассказов
В амфітеатрах сотень міст з того боку Марса, де панувала ніч, збиралися на дозвіллі брунатні золотоокі марсіани. І ніби пахощі квітів, линула зі сцен мрійлива музика.
Того вечора в одному театрі на сцену вийшла співачка і заспівала пісню. За мить увесь зал заворушився. Розгублена жінка урвала спів. Вона схопилася рукою за горло. Потім кивнула музикантам, і ті знову взялися за інструменти.
Знову заграв оркестр, і пісня полилася знову. Зал зітхнув. Люди подалися вперед у своїх кріслах, дехто здивовано схопився з місця. Дивну, не знану тут пісню співала жінка. Вона намагалася спинити потік невідомих слів, що линули з вуст, але вони зривалися проти її волі:
Вкрай збентежена співачка затулила руками рот, і пісня змовкла.
- Що це за слова? - питалися музиканти.
- Звідки ця пісня?
- Яка це мова?
А коли вони знову піднесли до вуст свої золоті ріжки, над залом знову полинула дивна мелодія. Слухачі підводилися з крісел і голосно гомоніли.
- Що це з тобою сталося? - питали один одного музиканти.
- Яку це ти грав мелодію?
- А ти? Яку ти грав?
Співачка заплакала і побігла зі сцени. Слухачі потоком ринули з театру. Того вечора в усіх марсіанських містах діялися дивні речі. Холодна тривога спадала на планету, наче білий сніг. У темних провулках, збираючись під смолоскипами, діти співали:
- Гей, малюки! - кричали люди, визираючи з будинків. - Яку це пісеньку ви співаєте? Де ви її почули?
- Ми її ніде не чули. Вона наче сама співається. А слів ми теж не розуміємо.
З грюкотом зачинялися двері. Вулиці спорожніли. Над синіми горбами сходила зелена зірка.
І на тім боці планети, що поринула в тінь, скрізь у нічній темряві прокидалися коханці і прислухалися до чудної пісні, яку наспівували крізь сон їхні кохані.
Жінки раптом прокидались у своїх віллах і пронизливо кричали.
- Ну ж бо, заспокойся. Засни, - умовляли їх чоловіки. - Що з тобою? Певно, наснився поганий сон?
- Зранку станеться щось жахливе!
- Не бійся. Нічого не станеться. У нас усе гаразд.
- Воно ближче й ближче, - істерично схлипувала жінка.
- Та не бійся! Нам нічого не загрожує. Спи спокійно.
Наближався ранок. Тиша і морок панували на Марсі, ніби в глибокому колодязі. В темних каналах відбивалися зорі. Діти спали, згорнувшись калачиком у своїх ліжках, затиснувши в руках золотих павуків. Побравшися за руки, спали коханці. Давно вже зайшли місяці, на вулицях погасли смолоскипи, темрява огорнула порожні амфітеатри.
І тільки перед світанком якийсь далекий звук порушив тишу. То нічний сторож, ходячи безлюдними вулицями міста, мугикав чудну пісню.
Хтось безперестану стукав у двері. Врешті стукіт надокучив Ттт. Вона підійшла до дверей і розчинила їх.
- Ну, чого вам?
- Ви розмовляєте англійською мовою! - здивовано вигукнув чоловік, що стояв на порозі.
- Я розмовляю тією мовою, яку ви чуєте, - сухо відказала жінка.
- У вас чудова англійська мова! - нетямився від здивування чоловік. За ним стояло троє інших. Одягнені всі були однаково. Захекані, брудні, вони щасливо посміхалися.
- Чого вам треба? -запитала Ттт.
- Ми вперше бачимо живого марсіанина, - посміхнувся у відповідь чоловік. - Звичайно, ви не знаєте цього слова. Ми прибули з Землі, - пояснив він, киваючи на своїх людей. - Я - капітан Вільямс. Ми лише годину тому опустилися на Марс. Друга експедиція досягла своєї мети. Перед нами сюди вирушила перша експедиція, але ми не знаємо, що з нею сталося. В усякому разі, ми завершили політ успішно. І ви перша марсіанка, яку ми зустріли.
- Марсіанка? - перепитала вона, зводячи брови.
- Ну, коли хочете, ви жителька четвертої від Сонця планети. Правильно я кажу?
- Це загальновідома істина, - відрізала жінка, нетерпляче поглядаючи на гостей.
- А ми, - товкмачив їй капітан, прикладаючи собі до грудей рожеву пухку руку, - ми прибули з Землі. Чи правду я кажу, хлопці?