Засадничі міфи ізраїльської політики
- Автор: Гароди Роже
- Год: 1996
- Язык: украинский
- Год: SAMIZDAT
- ISBN: 2-951-000-5
- Переводчик: Олексій Токар
- Жанр: История
Электронная книга - «Засадничі міфи ізраїльської політики». Краткое содержание книги:
Роже Ґароді стверджував, що це не історичний твір, це — політична книга. Моєю метою було показати, що ізраїльська політика — як інструмент американської політики — призводить до війни.
В книзі Роже Ґароді піддає сумніву факт Голокосту — тотального знищення жидів в роки Другої світової війни. Я поважаю юдаїзм… але нацистський Голокост — це міф, що став догмою, яка виправдовує політику Ізраїлю і США на Близькому Сході і у всьому світі…, — пише Ґароді. На думку автора, історія без перебільшення сама може виконати роль обвинувача краще, ніж міф. Перш за все, вона не зводить масштаби дійсних злочинів проти людства, які коштували життя 50 мільйонам людей, до погрому лише однієї категорії невинних жертв, в той час як мільйони померлі зі зброєю в руках, борючись проти цього варварства.
Незважаючи на те, що у книзі кожна теза підкріплена відповідним фактом або цитатою, автора на вимогу французьких сіоністських кіл притягли до суду. Свою солідарність з Р.Ґароді висловили політичні і релігійні діячі. Зокрема, в поширеному комюніке Асоціації журналістів Тунісу у зв'язку з судовим процесом в Парижі у справі 84-річного французького вченого, письменника і громадського діяча Роже Ґароді, якого звинувачують в виправданні злочинів проти людства заявляється: Викриваючи прагнення сіоністських кіл Ізраїлю виправдовувати свою нелюдську антиарабську політику шляхом цинічного використання трагедії Другої світової війни, Роже Ґароді діє суто в рамках визнаних демократії і свободи слова і не заслуговує засудження. Туніські журналісти серйозно стурбовані наполегливим жорстким тиском, який не перестає чинити сіоністське лобі на суддів і на весь хід в цілому цього більш ніж дивного процесу, — підкреслюється в документі. Асоціація закликала світову спільноту надати всебічну підтримку Р. Ґароді, в тому числі поширенню його незручних для сіоністів ідей, щоб показати їх невинність всьому світу і допомогти письменнику уникнути розправи.
Ґароді заявив, що не вважає себе юдофобом, але різко засуджує антиарабську політику Ізраїлю. Французький суд заборонив подальшу публікацію книги Ґароді і 27 лютого 1998 оштрафував його на 240 тисяч французьких франків (близько $40000) та засудив до умовного тюремного ув'язнення на кілька років. Рішення суду викликало дебати про свободу слова у Франції і Європі і багато хто стверджував, що вирок носить політичний характер. Ґароді оскаржив це рішення в Європейському суді з прав людини, проте його апеляція була відхилена як неприйнятна — це сталося за десять днів до 90-річчя Ґароді, 7 липня 2003 року.
Суму в п'ятдесят тисяч доларів США передала для Роже Ґароді дружина президента Об'єднаних Арабських Еміратів шейха Заїда бін Султана Аль Нахайяна. За повідомленням туніського радіо, зазначені кошти вона подарувала видному вченому, мислителю, письменнику та громадському діячеві на знак солідарності з ним і для його підтримки у зв'язку з судовим процесом по його справі, що проходить Франції.
Книга перекладена і видана італійською, іспанською, німецькою, російською та багатьма іншими мовами. В арабському перекладі цей бестселер був проданий тиражем у кілька мільйонів примірників.
Роже Ґароді відмовився від авторських прав на книгу і запропонував всім зацікавленим видавцям світу опублікувати її, не претендуючи на гонорар.
Це перший переклад Засадничих міфів ізраїльської політики українською мовою. В цьому електронному варіанті із скороченням подані деякі тези стосовно французької історії часів Другої світової війни та відсутні додатки до книги, що складаються з листування автора та передруків газетних статей.
"Я хочу прославити Господа мудрості… Мий Бог мене покинув…
Я простував як Господь уздовж стін…
Всі дні я стенав, як голуб, і сльози палили мої щоки…
Проте молитва була для мене мудрістю і жертва — моїм законом.
Я вірив, що служу Богові, але хто може зрозуміти божественні накреслення на дні безодні?
Хто, крім Мардука, господь воскресіння? Ви, кого він створив з первинної глини, оспівайте славу Мардуку"
(там же, с. 329–341).
Це образ Іова, створений кількома століттями раніше. Подібний образ страждаючого праведника Данила (не того, що в жидівській Біблії), якого Бог покарав і повернув на землю, зустрічається в угарітськіх текстах з Рас Шамра, які можна назвати "Ханаанською Біблією", більше ранньою, чим жидівська, тому що Ієзекіль згадує Данила поряд з Іовом (Ієз., XIV, 14 і 20).
Це притчі, духовне значення яких ні в якій мері не залежить від їхньої відповідності історичній істині.
Взяти, наприклад, чудову притчу про опір гніту та звільнення, розказану в книзі Виходу.
Неважливо, що "перехід через Червоне море не можна вважати історичною подією", як пише Мірча Еліаде ("Історія релігійних вірувань і ідей", т. I, с. 190), і що мова йшла не про всіх жидів, а про окремі групи біженців. Важливо, що вихід з Єгипту в цьому грандіозному варіанті був пов'язаний із святкуванням Великодня… що отримав нову цінність і включений у священну історію яхвізму (там же, с. 191).
З 621 року до н.е. свято Великдень замінило собою ханаанський весняний аграрний обряд: свято воскресіння Адоніса. Вихід став, таким чином, основним актом відродження народу, вирваного з рабства своїм богом.
Божественний досвід такого звільнення людини від стародавнього рабства ми зустрічаємо у всіляких народів. Взяти хоча б довгі поневіряння в XIII столітті ацтекського племені "Мексика", що після цілого століття випробувань прийшло в долину під водійством свого бога, що відкрив йому шлях там, де раніше не було ніякої дороги. Такі ж шляхи до волі увійшли до обряду ініціації в африканського племені кайдара. Закріплення землі за кочовими племенами пов'язане у всіх народів — особливо на Середньому Сході — з даруванням обітованої землі богом.
Ці міфи відкривають шлях до гуманізації і до обожнювання людини. Міф про потоп, яким Бог карає людей за гріхи і починає творіння заново, зустрічається у всіх цивілізаціях — від месопотамського Гільгамеша до книги майя Пополь Ву (частина I, розділ 3).
Хвалебні гімни богові зароджуються у всіх релігіях як псалми на честь Пачамами, богині-матері, або бога інків:
"Віракоча, корінь буття, бог, завжди близький, котрий творів, говорячи: Нехай буде чоловік! Нехай буде жінка! Віракоча, світлий Господь, Бог, що дарує життя та смерть… Ти, хто відновляє творіння, храми твої створюються довгі дні, щоб вони могли вдосконалюватися, слідуючи праведним шляхом".
Якщо етноцентрічні забобони не ставали перешкодою, то чому із цих священних текстів, які для кожного народу були їх "Старим завітом", не могли розвитися теологічні міркування про моменти відкриття сенсу життя?
Лише тоді місія життя та проповіді Ісуса досягли б справжньої універсальності: вони вкоренилися б у пережитому всіма народами досвіді пізнання Божества, а не були б стиснуті та навіть задушені однобічною традицією. Саме життя Ісуса, його радикально нове бачення Царства Божого, що досягається не могутністю сильних миру цього, а сподіванням бідних, не було б прив'язане до історичної схеми, що виходить лише з обіцянки перемоги даної народу до того, як вона була здобута.
Ми розглянули тут тільки найбільш ранні культури Близького Сходу, у надрах яких зародився монотеїзм і у середовищі яких формувалися жиди.
В інших, не західних культурах, шлях до монотеїзму був пройдений ще раніше. Наприклад, в Індії, у Ведах:
"Мудреці дають Єдиній Істоті одне ім'я" (Гімни Ріт-Веди, III, 7).
"Вріхаспаті — наш батько, який містить у собі всіх богів" (III, 18).
"Наш батько породив і містить у собі всі істоти. Єдиний Бог, він створив інших богів. Усе, що існує, визнає його велителем… Ви пізнаєте Того, хто все створив: він усередині вас" (СХ), II).
"У нього багато імен, але він один".
Ці священні тексти датуються періодом від XVI до VI століття до Р. X., і батько Моншанен у своїй інтуїтивній спробі проникнути в суть Вед назвав їх "сучасної літургійною поемою".
Джерело: Ж. Моншанен. Містика Індії, християнська містерія, с. 231.
3. МІФ ПРО ІСУСА НАВИНА: ЕТНІЧНЕ ЧИЩЕННЯ