Засадничі міфи ізраїльської політики
- Автор: Гароди Роже
- Год: 1996
- Язык: украинский
- Год: SAMIZDAT
- ISBN: 2-951-000-5
- Переводчик: Олексій Токар
- Жанр: История
Электронная книга - «Засадничі міфи ізраїльської політики». Краткое содержание книги:
Роже Ґароді стверджував, що це не історичний твір, це — політична книга. Моєю метою було показати, що ізраїльська політика — як інструмент американської політики — призводить до війни.
В книзі Роже Ґароді піддає сумніву факт Голокосту — тотального знищення жидів в роки Другої світової війни. Я поважаю юдаїзм… але нацистський Голокост — це міф, що став догмою, яка виправдовує політику Ізраїлю і США на Близькому Сході і у всьому світі…, — пише Ґароді. На думку автора, історія без перебільшення сама може виконати роль обвинувача краще, ніж міф. Перш за все, вона не зводить масштаби дійсних злочинів проти людства, які коштували життя 50 мільйонам людей, до погрому лише однієї категорії невинних жертв, в той час як мільйони померлі зі зброєю в руках, борючись проти цього варварства.
Незважаючи на те, що у книзі кожна теза підкріплена відповідним фактом або цитатою, автора на вимогу французьких сіоністських кіл притягли до суду. Свою солідарність з Р.Ґароді висловили політичні і релігійні діячі. Зокрема, в поширеному комюніке Асоціації журналістів Тунісу у зв'язку з судовим процесом в Парижі у справі 84-річного французького вченого, письменника і громадського діяча Роже Ґароді, якого звинувачують в виправданні злочинів проти людства заявляється: Викриваючи прагнення сіоністських кіл Ізраїлю виправдовувати свою нелюдську антиарабську політику шляхом цинічного використання трагедії Другої світової війни, Роже Ґароді діє суто в рамках визнаних демократії і свободи слова і не заслуговує засудження. Туніські журналісти серйозно стурбовані наполегливим жорстким тиском, який не перестає чинити сіоністське лобі на суддів і на весь хід в цілому цього більш ніж дивного процесу, — підкреслюється в документі. Асоціація закликала світову спільноту надати всебічну підтримку Р. Ґароді, в тому числі поширенню його незручних для сіоністів ідей, щоб показати їх невинність всьому світу і допомогти письменнику уникнути розправи.
Ґароді заявив, що не вважає себе юдофобом, але різко засуджує антиарабську політику Ізраїлю. Французький суд заборонив подальшу публікацію книги Ґароді і 27 лютого 1998 оштрафував його на 240 тисяч французьких франків (близько $40000) та засудив до умовного тюремного ув'язнення на кілька років. Рішення суду викликало дебати про свободу слова у Франції і Європі і багато хто стверджував, що вирок носить політичний характер. Ґароді оскаржив це рішення в Європейському суді з прав людини, проте його апеляція була відхилена як неприйнятна — це сталося за десять днів до 90-річчя Ґароді, 7 липня 2003 року.
Суму в п'ятдесят тисяч доларів США передала для Роже Ґароді дружина президента Об'єднаних Арабських Еміратів шейха Заїда бін Султана Аль Нахайяна. За повідомленням туніського радіо, зазначені кошти вона подарувала видному вченому, мислителю, письменнику та громадському діячеві на знак солідарності з ним і для його підтримки у зв'язку з судовим процесом по його справі, що проходить Франції.
Книга перекладена і видана італійською, іспанською, німецькою, російською та багатьма іншими мовами. В арабському перекладі цей бестселер був проданий тиражем у кілька мільйонів примірників.
Роже Ґароді відмовився від авторських прав на книгу і запропонував всім зацікавленим видавцям світу опублікувати її, не претендуючи на гонорар.
Це перший переклад Засадничих міфів ізраїльської політики українською мовою. В цьому електронному варіанті із скороченням подані деякі тези стосовно французької історії часів Другої світової війни та відсутні додатки до книги, що складаються з листування автора та передруків газетних статей.
Убивство прем'єр-міністра Рабина (як і тих, кого розстріляв Гольдштейн) укладається в строгу логіку міфології сіоністських фундаменталістів: наказ убити, сказав Ігал Амір, "виходив від Бога", як у часи Ісуса Навина.
Джерело: "Ле Монд", 8 листопада 1995 р.
Це не був маргінал ізраїльського суспільства: у день убивства "Рабина поселенці в Кірьят Гарба і Хевроні танцювали від радості, співаючи псалми Давида, навколо мавзолею, спорудженого на честь Баруха Гольдштейна.
Джерело: "Ель Пейс", 7 листопада 1995 р.
Іцхак Рабин був символічною метою, не тому, як сказав Клінтон на його похоронах, що він "все життя боровся за мир" (командуючи окупаційними військами на початку Інтифади, саме він віддав наказ ламати руки палестинським дітям, що не мали іншої зброї, крім старих каменів їхньої землі, якими вони захищали землю своїх предків), але тому, що, будучи реалістом, він зрозумів (як американці у В'єтнамі та французи в Алжирі) — ніяке остаточне військове рішення неможливо, якщо армія зіштовхнеться не з іншою армією, а з усім народом. І він пішов разом з Ясіром Арафатом шляхом компромісу: адміністративна автономія була дарована частині територій, окупація яких була засуджена ООН, при збереженні ізраїльських військ для захисту "поселень", украдених у корінних жителів і що стали, як у Хевроні, семінаріями ненависті.
Це було вже занадто для фундаменталістів, які витягали вигоди з колоніалізму: вони створили навколо Рабина, якого вважали "зрадником", атмосферу ненависті, що й призвело до його ганебного вбивства.
Іцхак Рабин, як і тисячі палестинців, став жертвою міфу про "землю обітовану", що служив тисячолітнім приводом для кривавих колоніалістів.
Це фанатичне вбивство ще раз показало, що справжній мир між державою Ізраїль у безпечних кордонах, зафіксованих розділом 1947 року, і повністю незалежною Палестинською державою вимагає радикального викорінювання сучасного колоніалізму, тобто всіх поселень, які є усередині майбутньої Палестинської держави постійним джерелом провокацій і детонатором майбутніх воєн.
2. МІФ ПРО "БОГООБРАНИЙ НАРОД"
"Так говорить Господь: Ізраїль є син Мій, первісток Мій"
(Вихід, IV, 22).
"Населення світу можна розділити на Ізраїль і всіх інших націй, разом узяті. Ізраїль — богообраний народ: це основна догма".
Джерело: Рабин Коен. Талмуд. Париж, 1986, с. 104.
Цей міф являє собою позбавлену будь-якої історичної основи віру в те, що монотеїзм народився разом із Старим завітом. Однак із самої Біблії можна зробити висновок, що два її головних редактори, Яхвіст і Елохіст, не були монотеїстами, ні один, ні інший: вони лише проголошували верховенство жидівського бога над іншими богами і його "ревнощі" до них (Вихід, XX, 2–5). Хамос, бог Моава, визнається (Суддів, XI, 24 і II Царств, 27) одним з "інших богів» (I Царств, XXVII, 19).
Екуменічний переклад Біблії підкреслює в примітці: "Дуже давно в Ізраїлі вірили в існування і могутність чужих богів" (с. 680, примітка d).
Монотеїзм затвердиться тільки після вигнання, а саме у пророків. Буде здійснений перехід від формул книги Виходу "Хай не буде в тебе інших богів перед обличчям Моїм" (XX, 4) до таких, які вже не задовольняються вимогою покори Яхве, а не іншим богам (як повторене у Повторенні Закону: "Не наслідуєте інших богів" — IV, 14), а проголошують: "Я Бог, і немає іншого" (Ісайя, XIV, 22). Це безсумнівне твердження монотеїзму датується другою половиною VI століття (між 550-м і 539 роками) до н.е.
Монотеїзм у дійсності є результатом тривалого розвитку великих культур Близького Сходу, культур Месопотамії і Єгипту.
В XIII столітті до н.е. фараон Ехнатон наказав стерти у всіх храмах множину слова "Бог". Його "Гімн сонцю» майже буквально пересказаний у Псалмі 104. Вавилонська релігія йшла до монотеїзму; згадуючи бога Мардука, історик Олбрайт відзначає етапи цього розвитку: "Коли визнають, що різні божества не більш ніж прояви одного Бога… це крок до свого роду монотеїзму".
Джерело: Олбрайт. Релігії на Середньому Сходу, с. 159.
"Вавилонська поема про творіння" (яка датується XI століттям до н.е.) свідчить про останні кроки в цьому напрямку. "Якщо в інших людей різні боги, то в нас, під всіма іменами, які ми назвали, мається на увазі Він, наш Бог".
Ця релігія досягла такої глибини, за якої з'являється образ страждаючого праведника: