Засадничі міфи ізраїльської політики
- Автор: Гароди Роже
- Год: 1996
- Язык: украинский
- Год: SAMIZDAT
- ISBN: 2-951-000-5
- Переводчик: Олексій Токар
- Жанр: История
Электронная книга - «Засадничі міфи ізраїльської політики». Краткое содержание книги:
Роже Ґароді стверджував, що це не історичний твір, це — політична книга. Моєю метою було показати, що ізраїльська політика — як інструмент американської політики — призводить до війни.
В книзі Роже Ґароді піддає сумніву факт Голокосту — тотального знищення жидів в роки Другої світової війни. Я поважаю юдаїзм… але нацистський Голокост — це міф, що став догмою, яка виправдовує політику Ізраїлю і США на Близькому Сході і у всьому світі…, — пише Ґароді. На думку автора, історія без перебільшення сама може виконати роль обвинувача краще, ніж міф. Перш за все, вона не зводить масштаби дійсних злочинів проти людства, які коштували життя 50 мільйонам людей, до погрому лише однієї категорії невинних жертв, в той час як мільйони померлі зі зброєю в руках, борючись проти цього варварства.
Незважаючи на те, що у книзі кожна теза підкріплена відповідним фактом або цитатою, автора на вимогу французьких сіоністських кіл притягли до суду. Свою солідарність з Р.Ґароді висловили політичні і релігійні діячі. Зокрема, в поширеному комюніке Асоціації журналістів Тунісу у зв'язку з судовим процесом в Парижі у справі 84-річного французького вченого, письменника і громадського діяча Роже Ґароді, якого звинувачують в виправданні злочинів проти людства заявляється: Викриваючи прагнення сіоністських кіл Ізраїлю виправдовувати свою нелюдську антиарабську політику шляхом цинічного використання трагедії Другої світової війни, Роже Ґароді діє суто в рамках визнаних демократії і свободи слова і не заслуговує засудження. Туніські журналісти серйозно стурбовані наполегливим жорстким тиском, який не перестає чинити сіоністське лобі на суддів і на весь хід в цілому цього більш ніж дивного процесу, — підкреслюється в документі. Асоціація закликала світову спільноту надати всебічну підтримку Р. Ґароді, в тому числі поширенню його незручних для сіоністів ідей, щоб показати їх невинність всьому світу і допомогти письменнику уникнути розправи.
Ґароді заявив, що не вважає себе юдофобом, але різко засуджує антиарабську політику Ізраїлю. Французький суд заборонив подальшу публікацію книги Ґароді і 27 лютого 1998 оштрафував його на 240 тисяч французьких франків (близько $40000) та засудив до умовного тюремного ув'язнення на кілька років. Рішення суду викликало дебати про свободу слова у Франції і Європі і багато хто стверджував, що вирок носить політичний характер. Ґароді оскаржив це рішення в Європейському суді з прав людини, проте його апеляція була відхилена як неприйнятна — це сталося за десять днів до 90-річчя Ґароді, 7 липня 2003 року.
Суму в п'ятдесят тисяч доларів США передала для Роже Ґароді дружина президента Об'єднаних Арабських Еміратів шейха Заїда бін Султана Аль Нахайяна. За повідомленням туніського радіо, зазначені кошти вона подарувала видному вченому, мислителю, письменнику та громадському діячеві на знак солідарності з ним і для його підтримки у зв'язку з судовим процесом по його справі, що проходить Франції.
Книга перекладена і видана італійською, іспанською, німецькою, російською та багатьма іншими мовами. В арабському перекладі цей бестселер був проданий тиражем у кілька мільйонів примірників.
Роже Ґароді відмовився від авторських прав на книгу і запропонував всім зацікавленим видавцям світу опублікувати її, не претендуючи на гонорар.
Це перший переклад Засадничих міфів ізраїльської політики українською мовою. В цьому електронному варіанті із скороченням подані деякі тези стосовно французької історії часів Другої світової війни та відсутні додатки до книги, що складаються з листування автора та передруків газетних статей.
Резюмуючи згідно з тезами Альбера де Пюрі роботи сучасних тлумачів, пані Франсуаза Сміт, декан протестантського факультету в Парижі, пише: "Останні історичні дослідження звели до рівня фікції класичні уявлення про вихід з Єгипту, завоювання Ханаану, національну єдність Ізраїлю напередодні вигнання, точні кордони; біблійна історіографія дає відомості не про те, про що вона розповідає, а про тих, хто її укладав: теологів, що прийшли до одночасно монотеїстичної і етноцентричної ідеї наприкінці вигнання — в IV столітті до н.е."
Джерело: Ф. Сміт. Протестанти, Біблія і Ізраїль після 1948 року. 'Ля Леттр', листопад 1984 р., № 313, с. 23.
Пані Франсуаза Сміт-Флорантен зробила особливий упор на міфі про обітницю в книзі "Незаконні міфи. Нарис про землю обітовану" (Женева, 1994).
Альбер де Пюрі продовжує: "Більшість тлумачів вважали й вважають обітницю, дану патріархам, у її класичному вираженні (Буття, 13/14—17,15/18—21) виправданням: post eventum завоювання ізраїльтянами Палестини або, ще більш конкретно, розширення влади Ізраїлю при Давиді. Іншими словами, обітниця була вставленою у розповідь про патріархів, щоб зробити цю "епоху предків" прелюдією і провіщенням золотого століття Давида та Соломона.
Ми можемо тепер дати загальний опис походження міфу про обітницю:
1. Обіцянка землі, що розуміється як обіцянка осілості, була дана спочатку групам кочівників, які жили в умовах посушливого клімату і сподівалися прижитися в яких-небудь придатних для перебування областях. У цій формі обітниця могла бути частиною релігійної та фольклорної спадщини багатьох різних племінних груп[3].
2. Обітниця, дана кочівникам, мала на меті не політичне та військове завоювання області або всієї країни, а осілість на обмеженій території.
3. Спочатку обітниця, про яку нам повідає книга Буття, була даний не Яхве (богом, що вступив до Палестини разом з "групою Виходу"), а ханаанським богом Елом в одній із його місцевих іпостасей. Тільки місцевий бог, власник території, міг дозволити кочівникам осісти на його землях.
4. Пізніше, коли осілі кочові племена змішалися з іншими і утворили "народ Ізраїлю", древні обітниці дістали новий вимір. Осілість була досягнутою метою, а обітниця отримала тепер політичне, військове та "національне" значення. Перетлумачена у такий спосіб обітниця стала розумітися як пророкування остаточного завоювання Палестини, як провіщення та виправдання імперії Давида".
"У той час як обітниця, дана кочівникам, мала на увазі осілість плем'я вівчарів і сходив, безсумнівно, до епохи "ante eventum", не можна сказати те ж саме про обітницю, розширеній до "національних" масштабів. Виходячи з того, що "ізраїльські" племена об'єдналися лише після їхнього приходу в Палестину, перетлумачення обітниці, даної кочівникам, в обітницю політичної влади повинне було відбутися post eventum. Таким чином, обітниця книги Буття 15/18-21, яку пророкує влада богообраного народу щодо всіх територій, розташованих "від ріки Єгипетської (води Аріш) до Великої Ріки — Євфрату", і щодо всіх живучих на них народів, це явно vaticinіum ex eventu (пророцтво — прим. перекладача), натхненне завоюваннями Давида.
Потрібно також зазначити, що й інші "цілі" були додані до початкової обіцянки, зокрема, щодо незліченних нащадків і божественного благословення. Кожен оповідач привносив свої особливі правки до обіцянки. Яхвіст наполягав на незліченних зворотних діях щодо тих частин, де у Второзаконні йдеться, що володіння землями Ханаана і освячення на союз з Яхве маються на увазі в обітниці. Дослідження тлумачів дозволили встановити, що переробка даної кочівникам обітниці в "національну" повинна була відбутися до того, як уперше були записані розповіді про патріархів.
Яхвіст, якого можна вважати першим великим оповідачем (або скоріше видавцем оповідань) Старого завіту, жив в епоху Соломона. Отже, він був сучасником і свідком декількох десятиліть, коли обітниця, дана патріархам і перетлумачена у дусі Давида, здавалося, була виконана понад усякі очікування.
Пасаж із книги Буття 12/36 — один із ключових текстів для розуміння творіння Яхвиста. Відповідно до цього тексту, благословення Ізраїлю повинне бути увінчане благословенням всіх "племен земних" (адамах). Племена земних — це спочатку всі народи, що населяли разом з Ізраїлем Палестину і Трансіорданію.
3
Читання священних текстів Близького Сходу показує нам, що всі тутешні народи одержували подібні обітниці від своїх богів, які обіцяли їм землі від Месопотамії до Єгипту із проходом через землі хетів. У Єгипті на стелі в Карнаці, спорудженої Тутмосом III між 1480-м і 1478 роками до н.е. на відзначення перемог, здобутих їм на шляху від Гази через Мегіддо й Кадеш до Кархемишу на Євфраті, бог заявляє. "Я віддаю тобі моїм велінням землю уздовж і поперек. Я прийшов і дозволив тобі вразити землю Заходу".
На іншому кінці "квітучого півмісяця", у Месопотамії, на 6-й табличці "Вавилонської поеми творіння" бог Мардук закріплює за кожним його жереб" (стих 46) і, щоб скріпити Союз, наказує побудувати Вавилон і його храм. (Р. Лабі. Релігії Близького Сходу. Файяр, 1970, с. 60).
Поряд з іншими богами хети оспівували Арінну — богиню сонця:
Ти стежиш за схоронністю небес і землі,
Ти встановлюєш кордони країн (там же, с. 557).
Якби жиди не одержали такої обіцянки — тоді вони дійсно були б виключенням!