Місцеві формування німецької армії та поліції у Райхскомісаріаті «Україна» (1941–1944 роки)

Перші риси вичерпання було помітно вже у 1941 році. Німецькі війська залишили в поліських болотах некероване, розбите, але величезне угрупування радянських військ, яке на самому початку кампанії завдавало непоправної шкоди комунікаційним шляхам Вермахту. Не маючи вільних сил для знищення цього угрупування, нацисти силами двох кінних полків СС восени 1941 року почали «позбавляти партизанський рух соціальної бази», тобто знищувати і виселяти населення з зони Прип’ятських боліт. Це тільки погіршило ситуацію, бо призвело до глибокого розчарування українського і білоруського населення регіону у їх надіях на «європейського визволителя». Ще більш красномовною стала ситуація під Москвою, коли Гітлер, не маючи жодних резервів для відбиття контрнаступів РСЧА, заборонив своїм військам відступати під будь-яким приводом.

Жодного юридичного підґрунтя для організації національних формувань у складі німецьких збройних сил також не було, але воно легко могло бути створене. Так, хоч у мирний час, згідно закону про Вермахт від 22 травня 1935 року, формування будь-яких частин із неарійців в складі німецької армії було неможливим, у випадку війни це питання залишалось на розгляд військового міністра. У доповненні до закону від 29 травня 1935 року, яке передусім стосується фольксдойчів, вже було зроблено пасаж про можливість прийняття до війська добровольців із будь-яким громадянством. Але з розпалом війни юридичний бік легіонової політики уточнений так і не був. Питання про залучення до війська, наприклад, чехів і поляків вирішували відповідно імперський протектор Гайдріх і генерал-губернатор Франк на місцях. Громадян Райху ненімецького походження, серед яких було багато українських емігрантів ще з Російської імперії, з СРСР і з радянської окупаційної зони колишньої Польщі, все-таки стали мобілізувати до війська у 1940 році. Деякі з них досягли досить високого становища, наприклад майор Люфтваффе Роберт Олійник, який 22 червня 1941 року, о 3 годині 58 хвилин, збив перший радянський літак у війні. Але більшість розчинилася у загальній масі німецького війська, або ж використовувалась за спеціальним призначенням, як перекладачі, пропагандисти, розвідники, в службі радіоперехоплення тощо[35].