Місцеві формування німецької армії та поліції у Райхскомісаріаті «Україна» (1941–1944 роки)

Тобто, Гітлер мислив виключно тисячолітніми категоріями, не помічаючи вимог сьогодення. Він чітко розумів, що зброя в руках слов’ян раніше чи пізніше обернеться проти нього самого, але не усвідомлював, що без озброєння підкорених народів СРСР і політичних рішень на їхню користь він неспроможний буде похитнути потужний більшовицький режим.

Навіть абсолютно позаполітичний, продиктований крайньою нестачею резервів, проект від Головнокомандувача Вермахту фельдмаршала фон Браухіча і начальника оперативного відділу ОКХ генерала-полковника фон Бека, де пропонувалось набирати в кожну німецьку дивізію по три-чотири тисячі добровольців з народів СРСР, зустрів опір фюрера, і, частково, прискорив відставку обох названих офіцерів після поразки під Москвою. Гітлер скористався цим, і з грудня 1941 року сам став оперативним головнокомандувачем збройних сил Німеччини. Це суттєво загальмувало справу створення національних формувань слов’янських народів у складі німецьких збройних сил, бо, хоч прихильників згаданої думки у головному командуванні Вермахту вистачало, але саме Браухіч, а не хто інший дозволив формування перших українських батальйонів, Військових Відділів Націоналістів та Дружин Українських Націоналістів. Друга людина у Вермахті після фюрера, керівник Верховного командування Вермахту (Оberkommando der Wehrmacht, ОКВ) фельдмаршал Кейтель не суперечив Гітлеру навіть у більш важливих питаннях, тому просувати ідею українських легіонів в верховному командуванні стало нікому.

Але в даному питанні політичні мотиви Гітлера повністю суперечили потребам діючої армії. Як свідчить колишній начальник штабу Резервної армії Вермахту Буркхад Мюллер-Гіллебранд (що безпосередньо займався комплектуванням і поповненням збройних сил), мобілізаційний резерв Райху було вичерпано вже на середину 1942 року. Некомплект по штатних нормах у діючій армії на початок літнього наступу 1942 року сягнув 652 тисячі чоловік. З цього часу єдиними джерелами поповнення фронтових з’єднань стали мобілізація нових вікових груп, що досягали призовного віку, та зняття робітників з військових підприємств і тилових установ. За період з червня 1941 до травня 1943 тільки з військової промисловості було знято 2,4 мільйони «заброньованих» робітників, молодших сорока років. Унаслідок цього, перед операцією «Цитадель» Вермахт (разом з військами СС) досяг найвищої чисельності за весь час свого існування, але навіть тоді некомплект становив 257 тис. чол. З цього часу і до кінця війни загальна чисельність німецьких збройних сил невпинно зменшувалась[34].