Ендшпіль Адольфо або Троянда для Лізи
- Автор: Малярчук Таня
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: Лілея-НВ
- ISBN: 966-668-084-X
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Ендшпіль Адольфо або Троянда для Лізи». Краткое содержание книги:
Бо легше не зважати на те, що Таня народилася в Івано-Франківську, у 1983 році, що вона десь вчилася і десь ще недовчилася, що вона щодня щось робить, ніж відділити написану нею прозу від Тані Малярчук.
Тарас Прохасько
нарешті дівчинка з іншого купе біжить до кльозету ригати але не встигає добігти і вертає просто на долівку останнього купе
у вагоні висить штин не до кінця перевареної їжі і я не можу цього пробачити хропунові - людей що хропуть треба знищувати при народженні
хропун їде до Тюмені працювати - дорогу йому оплатило начальство
провідниця лягає спати і в мене зароджується страшна підозра
так і є - вона теж хропе
однак тонше й протяжніше ніби на рот їй накладено свисток від чайника
маленька дівчинка з випорожненим животом дивиться у вікно
її мати поприбирала драглі і тепер глухо вивчає свої ноги - вона була поклала око на робітника з Тюмені але після такого все пропало
дівчинка каже:
- я назву цю троянду Адольфо
о лише заради тебе кохана я переживатиму цього року другий сезон полуниць і максимальне звуження щелеп під тиском російської мови…
це заслання мені страшніше як забобон
я пам’ятала його худорлявим мулатом з квадратовим розрізом рота власне це був уже не справжній мулат а мулат моєї родини бо вдався такий очевидно в діда а дід удався в чоловіка материної сестри тобто в свого дядька і тому породілля відразу хотіла його задушити курячою подушкою і якби вона це зробила то не було б ні діда ні його а вона б це зробила бо перші дві дитини «померли» з голоду за незрозумілих обставин - але якось невчасно зайшла Велика Марія (її сестра у другому хресті) і сказала:
- Груба Маріє бійся Бога що ти робиш!!!!! - І зашаруділа своєю таркатою кльошевою спідницею так що Груба Марія мусила змиритися але всередині вона обурювалась бо Великій Марії добре було говорити її мати віддала заміж у чотирнадцять років за лінивого але статечного парубка і її єдиного сина вбив прикладом зайшлий москаль примовляючи: «Австрія Австрія як тебе звать яка ти красіва йоп тваю мать» - а вона Груба Марія несе на собі це прокляття кохати сестриного чоловіка Федора і батько це знає (не раз привселюдно бив і ганьбив) і сестра це знає але мовчить нічого не каже так ніби їй усе одно під який кущ мочиться її приланцюжений собака - один тільки Федір живе собі як звикле ходить у поле фліртує з дівками і ніхто його не ганить не картає ніхто слова не каже коли він забігає до Грубої Марії в стодолу ніби то його стодола і він забіг сюди за оберемком вівса для кобили…
лише раз від нього була Марії користь: допоміг другудитину поховати на цвинтарі межи людьми але й то побачили гробарі й донесли батькові…
і ось цей напівмулат що виглядав похмурим навіть тоді коли усміхався що ніколи нікуди не встрявав і не керував жодною ситуацією а сіявся крізь пальці як пісок і вислизав як вуж за межі ареалу поширення не пам’ятаючи ні свого діда ні своїх прабабок однак несучи на собі знак генетичного байстрюка зараз скоцюрблює плечі і має наляканий блукаючий погляд немов знає що тепер не може бути ніяких гордощів бо я дивлюся на цей край і все знаю
я завжди мріяла про таку тотальну зорову перемогу і думаю що пора йому вибачити - тепер він єдиний з усіх не вихваляє сибірську геологію можливо ненавидить її можливо її ненавидять усі але мовчать або хвалять ні частіше хвалять щоб усе виглядало як на аукціоні невимушено й легко
його мовчазлива але впевнена українська мова звучить тутешньому як прокльон
невибагливі слова майже інтернаціоналізми однак усе одно вимовлені чітко і твердо по-українськи - і я вибачаю остаточно
він тримає сина за руку і ще більше сутулить плечі мовляв назбираю гроші й виїду за Урал (здається що планета поділена на дві зони: до Уралу і після) а може навіть назад в Україну (вії і це каже умисне випадково так само міг би сказати про Уганду чи Мадагаскар) - тут непогано жити якби не зими: мороз 50 градусів руки мерзнуть якби не руки так саме через руки…
фрази його короткі й уривчасті як стрибки павука на фіранці виглядає ніби хтось давно обламав усі його повні ентузіазму й надії поривання і тепер він як Еклезіаст розуміє марність будь-якого нахилу голови чи кроку вперед але все одно обриває їх на півшляху боячись самому повірити в їхню доцільність
цей чоловік любовно називає Владивосток Владиком обіцяє з’їздити туди машиною але влітку нема дороги тому треба чекати зими і їхати трасами замерзлих річок вони називаються зимниками
він хоче поїхати туди він любить цей край і цей народ якби не руки
мова стає все безглуздішою слова пірамідою накладаються одне на одне і між ними втрачаються логічні зв’язки - здається цей химерний ненависник милується їхнім приємним звучанням і просто мусить самовизначитися щодо кожної дрібниці свого сибірського існування