Ендшпіль Адольфо або Троянда для Лізи
- Автор: Малярчук Таня
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: Лілея-НВ
- ISBN: 966-668-084-X
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Ендшпіль Адольфо або Троянда для Лізи». Краткое содержание книги:
Бо легше не зважати на те, що Таня народилася в Івано-Франківську, у 1983 році, що вона десь вчилася і десь ще недовчилася, що вона щодня щось робить, ніж відділити написану нею прозу від Тані Малярчук.
Тарас Прохасько
тому коли одна із старих жіночок зі злістю підбігла до мене й шарпнула за рукав бо я якась глуха чи що - не розумію що он та чорнява жінка хоче щось мені важливе повідомити біжить за мною вже кілька хвилин а я як супостатка нє би зупинитися а йду ще швидше - тому тоді я все одно не могла озирнутися бо це означало
б зрадити тебе і догодити собі тобто почати жити заради себе а не заради свого кохання як то було досі і я вирвала свій рукав з тремтячих рук старої жіночки яка саме почала з гіркотою здогадуватися що я можливо направду глуха і нічого не чую від народження а вона стара дурепа марно так розізлилася ще й обізвала супостаткою хоч на супостата заслуговує лише її п’янюга-чоловік і вона це знала завжди і скільки разів помилялась і так їй і треба - от якби не обізвала супостаткою а просто крикнула: ти глуха чи що хіба не бачиш та чорнява жінка гукає тобі вслід уже кілька хвилин - якби так крикнула то молода панянка не виявилася б справді глухою ймовірно що саме вона стара дурепа зіпсувала невинній людині життя тепер я каліка назавше і заміж не вийду і запрошу в судовому порядку компенсацію за моральні збитки
я б навіть ударила настирливу жіночку бо вона чомусь знову вчепилася за мій рукав і почала просити не подавати в суд адже вона зовсім не умисне а тепер так заведено за всяку дрібницю подавати в суд хоча те що зробила вона звичайно не дрібниця але звідки вона набере тих грошей чоловік-п’яниця все з хати виносить залишились дві миски і чайник а вона буде за мною доглядати решту своїх нещасливих днів не так багато бачиш люба панянко зубів у роті вже нема…
…в мене вдома нікого нема тільки дві листівки й одна давня світлина випрошена за ніч кохання в чоловіка який тебе знав…
і я почала тікати бо здалося що ти справді біжиш ззаду і що от-от настигнеш мене як шуліка кроля що ти справді молода з довгим чорним волоссям і що ти мене кохаєш бо тепер ти молода - старша від мене всього на кілька років так для формальності і куди я біжу юний ненависнику куди я від тебе втечу серед цієї пустелі облич як я після всього спакую себе у валізу смиренності і мовчання і як пробачу собі сто тринадцять років самотності і твій похапний біг ззаду
ні я не можу тікати - завжди тікала від закоханих у себе очевидно через якісь приховані дитячі рани й образи
ну бачила як батьки кохаються - але повір матір не ненавиділа швидше батька що всім дав горіхів а мені не дав
ну не мала подруг лиш одну в шість років яка мене мацала за груди і хвалила що вони такі великі
ну бавилася зі своїм братом у лікаря ну і що - Великий Зигмунд обдурив нас із тобою спросоння йому наверзлася казна-яка нісенітниця а він бідака і сам у неї повірив коли кохався зі своєю донькою
я не хочу ніякого з тобою зближення ніякого фізичного контакту лиш аби сидіти на сходах мансарди і ковтати очима екзотичні пахощі твоєї китайської трави аби знати скільки разів на день ти вдихаєш і видихаєш повітря аби ти мене інколи впускала ближче ніж до кімнати аби ніхто нічого не знав і аби ми не знали і щоб ніхто не знав що ми не знаємо
і коли я обернулася (бо ж скільки можна тікати) то здалося що ззаду дійсно біжиш ти
рухи звичайно як у хворої риби і слова не звучать а радше ледь бринять
ти зупиняєшся так близько коло мене що я не встигаю визначити відстань між нашими очима і кажеш спокійно хоча бігла не менше кількох хвилин:
- скоро вечір пора обживати камеру Варваро
зникни маро
колись за висланими не треба було так пильно наглядати до сотні прикріплювали одного-двох наглядачів а на пилораму виганяли зовсім без нагляду бо КУДИ ВОНИ ЗВІДСИ ВТЕЧУТЬ навколо півтори тисячі квадратних кілометрів тайги