Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Классическая проза » Сонячний промінь
Сонячний промінь - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Сонячний промінь

Электронная книга - «Сонячний промінь». Краткое содержание книги:

«Сонячний промінь» Бориса Грінченка – соціально-психологічна повість, присвячена проблемам освіти селян***. Випускник університету Марко Кравченко переконаний, що лише освіченість принесе народу щастя і волю, однак, селяни не дослуховуються до його порад. Перу автора належать й інші твори, зокрема, «Батько та дочка», «Дзвоник», «На розпутті», дилогія «Серед темної ночі», «Під тихими вербами», «Пан Коцький», «Без хліба», «Каторжна», «Сам собі пан» тощо. Борис Грінченко відомий як талановитий письменник, який працював у жанрах прози, поезії та драматургії.
1 ... 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13
Перейти на страницу:

- А давно ти до неї ходиш? - питавсь один.

- Та всю зиму.

- Чого ж ти бросаєш?

- А ну її к чорту - ще дитину приведе!

- Боїшся, щоб на тебе не сказала?

- Кат її бери - хай каже! Хіба мені що? Мало я перевів?.. А так... увєрилась!..

- А я ще до своєї поки походю...- відмовив перший.

Парубки розмовляли й далі, але що саме, Марко вже не чув,- він проминув їх.

Уже зовсім смеркло. На селі посвітилися. Парубки й дівчата дужче заспівали. Деякі гурти співали так близько, що Марко розбирав слова. З одного краю чулося:

Ой ти, Ваня, ти разсукин син такой!

Де ти, Ваня, сюю ночку ночувал?

Чи у карту, чи в ігранти прогулял?

Чи у Каті на перинах пролежал?

А десь тоненькі дитячі голоси, триндикаючи до танців, приспівали:

Улюбився-урєзался!

Бил би ножик,- зарєзался!

Давай ножик, погастрєй,

Зарєжуся паскарєй!

Марко вернувсь у свою хату похмурий та замислений. Все, що він бачив, уразило його та ще й дуже погано. Важкі думи опанували йому голову. Він почув потребу щиро з ким поговорити і сів писати листа, до свого друга Семена Лісовського. Списав йому всі сцени, які сьогодня бачив, а наприкінці додав:

«Я зовсім не того сподівався. Досі я уявляв собі простий народ так, що він заховав у собі наш національний скарб - нашу мову, звичаї, поезію. Але замість поезії я почув «Іс трахтира в погрібок», замість щиро народньої мови - ламану мішанину. Про звичаї не знаю, але все, що бачив, доводить, що й вони не вдержались. І цей шинок, і ця розмова парубків про дівчат, і ці дівчата, що співають таких пісень... Сумно, Семене, сумно! Може, хоч у тебе є що відрадніше - розваж!..»

Другого дня, прийшовши до обіду, Марко побачив нову людину. Се був гість, Яків Петрович Голубов. Батько його, захожий москаль, колись ганяв з України на північ гурти, а далі так розжився, що міг купити в українських степах більш як тисячу десятин землі, тоді дуже дешевої. Сам господарював мало, а більше наймав землю за гроші людям і добре з них брав. Помалу прикупав ще землю. Син Яків, одинець, спершу мав був допомагати батькові, навчившись трохи письма у якогось дяка чи солдата. Але ж далі побачив старий Голубов, що освіта дає змогу ширше розсувати руки, далі їми сягати, хапаючи та тягнучи до себе в кишеню, й він оддав сина до гімназії, а потому, як той схотів, і до університету. Син вийшов відтіля «паном» на всі боки і, одержавши незабаром після батька чималу маєтність, осівсь там та й почав хазяйнувати. А проте він не запакував себе на селі: гулящого від господарювання часу жив у місті, любив бувати поміж людьми, любив веселе панське товариство, не цурався й книжки, люблячи найбільше сьогочасних французьких натуралістів, і в інтимному гуртку казав, прицмокуючи, про «Нану»:[5] «Се книжечка дак так!» Одягавсь пристойно, був з себе непоганий і подобався жінкам, з якими вмів розмовляти весело й дотепно про всякі дурниці. В поважнішому товаристві любив критикувати літературу та вмілість, говорити про психологію та політику. Серед панства, хоч і не найвищого, його залюбки приймано; та й більше панство не цуралось його і саме ось через що. Перенявши від батька та поліпшивши його систему хазяйнування, він зумів так гарно господарювати, що вже купував нових тисячів зо три десятин землі, а його гроші часто йшли на позички панам; зовсім зрозуміло, що чимало панів Голубов мав векселями у себе в руках - то мусили такі приймати його за знайомого, хоч би й не хотіли. Городинський теж щось йому винен був, і хоч пані Городинська часом і щулила якось особливо очі на Голубова, але се тільки тоді, як він не міг того бачити; знала, що без його не обійдешся, бо їх хоч і чимала маєтність була заставлена та й перезаставлена вже по банках.

Маркові трохи не сподобались його хитрі та швидкі очі,- з їх визирав крамарчук. Але взагалі з погляду се був освічений чоловік - гарно вбраний, з гарно підстрижекою русявою борідкою, з викоханим чепурним обличчям. Посідали за стіл, почалася гуртова розмова. Тільки пан Городинський, завсігди балакучий, тепер чогось супився. У його трапилась суперечка з людьми, він не міг її ніяк забути і нарешті таки не втерпів і розповів усім.

- Подумайте, п'ять десятин найкращої пшениці витолочили падлюки! Сьогодні волів заняв,- прийшли, говорять: - Оддайте! - Оддайте! - І такі вже ласкаві та ввічливі!.. Ні, брешете,- заплатіть мені за п'ять десятин пшениці!

- Заплатять вони вам! - обізвавсь Голубов.- Хіба ви не знаєте цього хамства: вони раді б інтелігентну людину з'їсти! Хіба для їх істніє власність? Вони тільки свою власність уміють поважати.

вернуться

5

«Нана» - роман Е. Золя з серії «Ругон-Макарри. Природна і соціальна історія однієї сім'ї в епоху Другої імперії», що вийшов 1880 р. і того ж року був перекладений російською мовою.

1 ... 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)