Сонячний промінь
- Автор: Грінченко Борис Дмитрович
- Язык: украинский
- Год: Мультимедийное издательство Стрельбицкого
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Сонячний промінь». Краткое содержание книги:
Голубов аж посинів спересердя. Катерина дивилась на його, і він тепер їй страшенно не подобавсь. Звичайно він був ввічливий та галантний. Але тепер йому бракувало толеранції, і він був навіть незвичайний. Його чепурне обличчя налилося спересердя кров'ю і зробилося погане. Катерина несамохіть рівняла його до спокійного, трохи блідого Маркового обличчя з темними позападалими очима, з високим лобом та рівним носом; їй подобалось, як спокійно та впевнено поводився Марко в суперечці. І вона думала собі: «Яка різнація! Запевне - цей студент зубожілого, але щиро панського роду. Які в його малі руки!..»
І, зовсім не помічаючи того, що се буде трохи незвичайно, вона спиталася:
- А де ваш папа служить, Марку Петровичу?
- Мій батько вже вмер,- одмовив Марко,- і ніде ніколи не служив: він був чоботар і, поки живий був, держав мене в гімназії тим, що шив чоботи.
Катерина страшенно почервоніла і змовкла, думаючи: «От дурна! Нащо було питатися? Добре ще, що мама не чула. Чоботарський син - маєш аристократію! Але ж яка різниця: і той мужичий син, і той,- а хіба ж можна їх рівняти?»
І вона знов подивилась на Марка та на Голубова, і їй здалося, що рівняти їх і справді зовсім не можна.
А Марко йшов та собі думав: «У цієї дівчини, здається, гарне серце, але як її зопсувала панська сім'я, панське виховання! А яка врода!»
Сівши того вечора у себе в хаті до роботи, і сам не помітив Марко, як став думати знову про панночку. «Їй заморочили голову всякими дурницями, - от вона й говорить не знати що. А якби їй доброї направи, то з неї людина була б. Не може ж краса так дурити, бо краса повинна єднатися з добром. А без доброї науки пропаде дівчина. Яка шкода». «Що се я? - упіймав Марко сам себе на тих думках. - Чого се я так про неї дбаю? Хіба їх мало таких, запаморочених отаким нерозумним вихованням? Чого ж сю так жалію, мов вона щось надзвичайне? Ану лиш до роботи!»
І нахилився знову над зшитком, перо забігало по паперу, думки виявлялися словами, але виявлялися не швидко, мов чіплялися десь, мов перешкоджало їм щось... І помалу-малу рука ворушилася тихше й тихше, врешті зовсім припинилася, а Маркова думка знову пішла зовсім у інший бік: «Де він бачив такі очі, як у сієї панночки? Ніяк не згадає... А може, й ніде не бачив, а так - се був сон його душі - сі гарні блискучі горді очі. Горді очі... але, певне, вони й ласкавими вміють бути... і щасливий той буде, на кого вони глянуть ласкаво...»
Чи та ба? Та що се я? - знову сам себе перепинив Марко.- Що мені Гекуба і що я Гекубі?[7] Ні, я просто втомлений,- краще спатиму. Але погано спав Марко сю ніч...
III
- Невже всі оттак дивляться на народ,- всі ті інтелігенти, що живуть на селі? - думав Марко, згадуючи через кілька день розмову з панами. - Або: невже народ такий зіпсований? Не хочу тому йняти віри! До панів народ справді ворожий, але не до інтелігенції. Тут історія винна: народ у цих панах бачить тих, що ще недавно били його різками,- зрозуміло, що мужик з паном не ладнають. Але проміж народом та інтелігенцією нема нічого, і аби ця інтелігенція була національною,- народ піде за нею, народ злучиться з нею на спільну роботу задля добра й розвитку рідного краю...
Але все ж я мало знаю народ. Моя спроба зазнайомитися з ним не довела ні до чого - зо мною не хотіли розмовляти. Чому? Адже я не пан і ніяких справ з мужиками не маю. А з чого народ знає, що я не пан? Адже я живу з панами, ходжу в панській одежі,- ну, він і на мене тим же духом дише, що й на пана. Якби довше я пожив на селі та краще мене люди стали знати, то було б інакше. Шкода, що не можна довше на селі пожити! Але від кого б щось довідаться про селян сьогочасних? Від кого ж, як не від учителя! Він же тут інтелігентна сила!
Тільки прийшла неділя, Марко вранці, розпитавшись, де школа, пішов туди. Пішов тією ж вулицею, що йшов нею й перш, поминув знайомий йому шинк,- біля його тепер не було громади, але кілька людей таки гостювало на піддашші; тоді завернув ліворуч у другу вулицю і зараз же побачив на їй, проміж простими мужичими хатками під солом'яною покрівлею, будиночок під зеленим дахом, з рундучком, а над рундучком на чорній дошці білими літерами було написано: «Бакалейна торговля С. А. Цупченка». На рундучку стояв чоловік на зріст не високий, але огрядний, у штанях навипуск, у жілєтці та в жакетці; на животі метлявсь товстий ланцюжок од годинника. Сите виголене обличчя з підстриженими вусами було червоне, очі злі: він сердився. Перед рундучком стояв у поганенькій полатаній сорочці, скинувши шапку та покірно схиливши голову, якийсь чоловік і слухав, що казатиме сердитий добродій у жакетці. А той, задерши голову назад та виставивши праву ногу наперед, велично стояв і казав сердито, навіть кричучи:
7
«Що мені Гекуба і що я Гекубі?» - дещо перефразовані слова Гамлета з однойменної трагедії Шекспіра. Гекуба - дружина Пріама, царя Трої.