Лагідний янгол смерті
- Автор: Курков Андрей Юрьевич
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: KM Publishing
- ISBN: 978-966-424-133-2
- Переводчик: Віта Левицька
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Лагідний янгол смерті». Краткое содержание книги:
Коли я отямився, вже розвиднялося. Ранні птахи перегукувалися дзвінкими голосами, це було схоже на ранковий переклик. Рука моя сама торкнулася потилиці, де пальці намацали закипілу кров. Я підвівся з землі, повільно й обережно. Роззирнувся — одна лопата була увіткнута в землю, друга валялася збоку — видно, нею мене й ударили. Кишені були випотрошені, й усі гроші — слава Богу, не так уже й багато, — певна річ, зникли. У розритій могилі лежав у відкритій труні перевернутий на бік покійник. І голова його — зовсім чорна — була повернута набік, а поруч із нею — пакет, із якого стирчала течка.
На одну думку про своїх нічних помічників я не зміг стримати посмішку. Уявив собі, як вони готувалися знайти якийсь реальний скарб — золото чи щось схоже, а потім, за знайомим із дитинства сюжетом, позбутися третього зайвого й усе поділити навпіл. Так старалися, а отримали замість скарбу ті ж гроші, які я їм і так обіцяв.
Коли я остаточно отямився, то спустився в могилу. Гершович лежав на боці, неначе навмисно так ліг, щоб мені було куди поставити ногу. Я взяв пакет із течкою, підняв його нагору. Тоді видряпався сам. Узяв віко труни, приставив його вужчий кінець до ніг і опустив. Віко зачепилося за вигин недообрубаного кореня й зависло над узголів'ям. Я взяв лопату і, стукнувши кілька разів, примусив віко повернутися на своє місце. А тоді ще півгодини закопував труну, рівняв могилку і ставив на місце зварений залізний хрест, покритий «сріблянкою».
Коли справа була зроблена, я взяв пакет із течкою в руки, і раптом знову звернув увагу на дивний солодкуватий запах — тепер, здавалося, цим запахом просякнув увесь мій одяг, і пакет випромінював той самий аромат кориці.
Сонце починало пригрівати. Я наостанок поглянув на хрест. Час було йти. Незабаром може хтось з’явитися. Цікаво, котра година?
Автоматично я засукав манжет сорочки і подивився на годинник. Було по п’ятій. «Що ж це вони годинник не прихопили? — подумав я з сумною посмішкою про своїх помічників. — Чи їх життя навчило тільки кишені патрати?»
Я пішов до кінцевої трамваю. Десь далеко, певно, на лісовій ділянці шляху між Куренівкою і Пущею-Водицею вже їхав перший трамвай і дзеленчав, як велетенський будильник. Їхав, щоб забрати мене додому.
Відвернути від закипілої крові на потилиці й від солодкуватого запаху, що немовби в'ївся в мій одяг. Запаху, що володів заспокійливими властивостями і ще — викликав легку чи навіть трошки легковажну посмішку, яка не залежала від сутності роздумів.
5
Коли я доїхав додому, настінний годинник на кухні показував за п’ять сьому. Я зупинився перед дзеркалом у передпокої і помітив, що весь мій одяг потребує гарного прання, та і сам я вельми скидався на бомжа, що ночував у купі глини. Нашвидку переодягнувся у халат, а одяг замочив у великій балії. Потім вирішив замочити і себе, але вже у ванні. Набрав гарячої води і пірнув так, що вода вихлюпнулася на підлогу. Гаряча вода пробрала жаром до кісток, і в ключиці почало приємно ломити — наче в сауні. Потихеньку тіло набирало бадьорості, й голова теж, звільнившись від негучного гудіння, що нагадувало про удар лопатою, запрацювала, щоб вибудувати думки одна за одною — саме так можна було спокійно все обміруквати без усілякого поспіху.
Нічний епізод із бомжами і розритою могилою вже відійшов на задній план, у минуле. А попереду, буквально за півгодини часу, мене, відмитого і свіжого, очікувала на кухонному столі течка, заради якої і була закручена ця ризикована авантюра. Але будь-яка авантюра здавалася мені доречною в теперішній небезпечний і динамічний час.
Коли я витерся великим махровим рушником, то, на свій великий подив, помітив, що солодкуватий запах, який я вперше помітив на Пущанському цвинтарі, все ще лишався. Я нахилився над балією з моїм брудним одягом, що стояла на підлозі. Але від балії ширився запах прального порошку, натомість аромат кориці «плавав» десь вище, на рівні плечей та обличчя.
«Нехай собі, — подумав я. — Це не найгірший запах, та й нема такого духу, який би не вивітрювався».
Вмостившись за кухонним столом, я розгорнув течку. Там лежав стос паперу, списаний дрібним, уже знайомим мені почерком. Але стан у мене був такий, що вдивлятись у цей витончений почерк не хотілося. Хотілося знайти листа, про який говорив Клим. Я взяв стос паперу в руку і віялом погортав його. І дійсно, зі стосу вилетів конверт, удвоє більший за решту. Вилетів і впав на підлогу. З конверта я дістав затертий аркушик паперу, чимось схожий на видертий із зошита, з ледь помітними рядками чорнила, що стало ліловим від часу.