Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Другие приключения » Лагідний янгол смерті
Лагідний янгол смерті - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Лагідний янгол смерті

Электронная книга - «Лагідний янгол смерті». Краткое содержание книги:

Серед піщаних барханів Казахстану блукає Азра — лагідний янгол смерті, який супроводжує самотніх мандрівників, оберігає їх у дорозі. То він з’являється у подобі скорпіона, то хамелеона, а іноді — зовсім рідко — виходить до мандрівника в образі коханої жінки. Одного дня така жінка — казашка Гуля вийде до киянина Колі Сотникова, який волею долі опинився на березі Каспію побіля Мангишлаку. Та чи допоможе лагідний янгол смерті росіянинові Сотникову врятуватися від небезпеки й відшукати незнаний скарб українського народу, який нібито закопав у казахському піску, що солодко пахне корицею, сам Тарас Шевченко?..
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 ... 122
Перейти на страницу:

Старий торкнувся свого кепсько поголеного підборіддя та знову пильно поглянув на мене.

— Коментарі?... — повторив він уголос. — Це не моє... Я писав інші коментарі... А цей «Кобзар» теж до вас потрапив?

— Так, коментарі ж на його полях...

— А яка книжка? Звичайна? Яке видання? — обережно запитав старий.

— Та не зовсім звичайна... Ніби як матрьошка. Вкладена в том Толстого.

Старий кивнув і знову посміхнувся, дивлячись на асфальт під ногами.

— Ти диви-но, випливла! — тихенько промовив він. Тоді знову підвів голову, позирнув на мене вже не так пильно, а якось спокійно і розслаблено.

— Якщо у вас знайдуться гроші на пляшку «сухарика», запрошую вас у гості!

Гроші в мене знайшлися, тож після недовгого прямування за маршрутом: скверик — гастроном — вул. Шота Руставелі, ми опинилися в просторій кімнаті з високою стелею, яку робили важчою ліпнина і зиґзаґи тріщин. У кімнаті стояли дві шафи — книжкова та для одягу, обидві старі, добротних п’ятдесятих. А ось маленький столик, більш годящий для кухоньки якоїсь мікрометражної квартири, видавався у цій кімнаті потворним карликом.

Старий вручив мені ножа.

— Відкоркуйте «сухарик»! — сказав він і вийшов у коридор. Повернувся з двома склянками.

— А ви, як порядна людина, мене в гості покличете? — раптом запитав він із посмішкою.

— Звісно, — пообіцяв я.

— Тоді я вам дещо покажу! — старий підійшов до книжкової шафи, розчинив дверцята.

— Ось, — він витягнув із нижньої полиці товстелезний том. Я взяв книжку до рук — це було академічне видання «Кобзаря». Приємна шерехатість коленкору порадувала руки — є речі й матеріали, доторк до яких приносить заледве не фізичне задоволення.

— Ви розгорніть. Розгорніть! — підохотив старий.

Я розгорнув. Переді мною знову була книжка-матрьошка. У вирізаному нутрі «Кобзаря» лежала інша книжка, скромніша, хоча тих самих років видання: Достоєвський, «Ідіот».

Я звів запитальний погляд на Клима.

Він усміхався, але не мені, а радше своєму минулому, несподівано розтривоженому моєю з’явою.

Якийсь невиразний здогад примусив мене раптом витягнути книжку Достоєвського з її зручного потайного лігвища й погортати. І — здогад виявився вірним — на берегах «Ідіота» так само замиготіли коментарі, зроблені олівцем, ось лише почерк тут був крупніший.

— Це ви писали? — запитав я Клима.

— Ну, я, — сказав він, умощуючись за маленький прямокутний столик.

— А «Кобзар»?.. — я потягнувся рукою до пляшки й заходився розливати вино по склянках, одночасно намагаючись вишикувати свої думки в якомусь логічному порядку.

— «Кобзар»? Ні, в «Кобзарі» писав інший... — протягнув старий, беручи до руки склянку.

— Львович? — запитав я, провокуючи його на активніші спогади.

— Чому Львович? Львович обрав «Мертві душі».

— Послухайте, — заговорив я, бо відчув, як голова моя тоне в насиченому тумані нерозуміння того, що відбувається і відбувалося. — У вас що, літературний гурток був?

— Не літературний, а філософський, — виправив мене старий. — І не був, а є... Принаймні допоки я живий. Я — сам собі гурток!

— Ну, а все ж таки, хто писав коментарі до «Кобзаря»? — запитав я.

— Слава Гершович... Царство йому небесне...

— Він що, помер?

— Убили... Струмом убили, — старий скорбно нахилив голову. — Хороший був хлопець! Світла голова. Ще до цих Кашпіровських і екстрасенсів він про всі ці штуки знав... Тому його й убили...

Туман знову завихрився навколо моєї голови.

— До чого тут «Кобзар» до екстрасенсів? — запитав я, зовсім ошелешений.

— Ну добрий день! — старий подивився на мене, як на ідіота. — А що таке, по-вашому, висока література? Просто літери й метафори? Це ж і є спосіб передачі духовного струму, нібито провідник! Захотіли зарядитися похмурою глибокою енергією — розгорнули книжку Достоєвського. Захотіли очиститися або побути в просвітленому стані — берете до рук прозу Тургенєва... Ці ідіоти на зразок Кашпіровського перетворили все на лікування геморою по телевізору! Але, повірте, день святого Йоргена[1] вже закінчується, і знову залишиться література як єдиний провідник будь-якого виду біоенергії.

— Ну, а яку енергію передає «Кобзар»? — запитав я.

— Про це краще було запитати Гершовича... Але там, я вам скажу, діло серйозніше, з цим «Кобзарем» і самим Шевченком... Там таке діло... Ну, через це його й убили...

— Через що?

Старий допив вино. Знову провів рукою по колючому і в'ялому підборіддю.

— Через те, що Гершович вирахував, де заховано щось дуже цінне для українського народу... Ви це так не зрозумієте! І не думайте, що я з'їхав з глузду! Був би зараз живий Гершович — він би вам за п'ять хвилин усе пояснив!

вернуться

1

"День святого Йоргена" — сатиричний роман Гаральда Бергстедта, а також однойменний радянський фільм-комедія режисера Якова Протазанова. — Прим. ред.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 ... 122
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)