Прощайте, мої п'ятнадцять літ...

— Інгвільд!.. О Інгвільд… Інгвільд…

Він кликав її крізь ніч, немов благаючи порятунку, і цей тривожний клич довго-довго линув услід утікачці, аж поки не затих, ніби згас у безнадії…

Вона й сама не знала, скільки часу блукала навмання околишніми дорогами, приголомшена, тремтячи од збудження, як у лихоманці. Півгодини? Годину?

Коли зрештою виїхала на шлях, що вів до села, автомобіля вже й сліду не було. На всій дорозі вона й колії від нього не помітила.

Та ось Інгвільд відчинила, нарешті, двері до кухні, і з нею разом немов уся буремна ніч увірвалася до нас. Капітан полегшено зітхнув і відклав книжку, яку вже й доти не міг читати від хвилювання. Я гукнула братові у майстерню:

— Гійоме, прийшла, нарешті!

Вона скинула з себе пальто. Довгі мокрі пасма волосся прилипли до бурякових щік. По самі коліна забрьохана багнюкою, дівчина вся тремтіла. Не вимовивши й слова, Інгвільд підійшла до вогню. Ні разу доти я ще не бачила її такою стривоженою і водночас радісно-збудженою.

Капітан втупив у неї очі, і я відчула, що він не наважується розпитувати, хоч серце йому стискає неспокій. Тоді наважилась я:

— Що з тобою сталося, Інгвільд?

— Не знаю, — не обертаючись, відказала дівчина. Вона гріла руки біля вогню і стояла до нас спиною. — Мене щойно перепинив якийсь хлопець, поставивши свою автомашину поперек дороги. Він не пропускав мене, світив в обличчя ліхтариком і довго розглядав мене…

Умостившись на кам'яному виступі біля каміна, вона зіскулилася, як змерзле кошеня. Гійом усе ще стояв на порозі майстерні.

— А який він, той хлопець? — раптом спитав.

Я здригнулася. Брат дивився мені в очі, нібито це до мене він звертався. Я вмить збагнула, що він має на думці.

— О, — прошепотіла Інгвільд, — він був дуже… Як це кажуть?.. Дуже довгий. Так, так, дуже довгий…

— Дуже високий, — поправив Гійом серйозно.

І підморгнув мені. Інгвільд нічого не помітила. Вона все так само мрійливо дивилася на полум'я.

— На ньому не було пальта, — вела вона далі.— Тільки светр. Він віз мішки з… Як це зветься? З борошном.

Гійом відвів од мене очі. Тепер уже ми все знали. Я глянула на Капітана. Він теж, здавалося, про все догадався.

Брат увійшов до кімнати, тримаючи руки в кишенях.

— Послухай, Інгвільд, що ж такого страшного скоїлося? Шофер, у якого занесло машину, зупинив тебе й попередив, що тут не проїхати. Чи варто через це так хвилюватися?

Та дівчина й не поворухнулася, поринувши в свої мрії. Тоді він спробував розсмішити її:

— Якщо він дивився на тебе трохи довше, ніж годиться, то це тільки тому, що ти гарненька дівчина, от і все!

Він легенько поворушив ногою дрова, що ледь-ледь горіли. Затріскотіли іскри, снопом здійнявшись угору. Інгвільд здригнулася. Потім підвела голову, оглянула нас і силувано всміхнулася:

— Авжеж, я просто ідіотка. Пробачте. — І, рушивши до дверей, додала: — Я піду в кімнату себе витирати, бо я є схожа на мокру курку!