Міцний кулак туарегів
- Автор: Вавра Ярослав Раймунд
- Год: 1966
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Ганна Пашко
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Міцний кулак туарегів». Краткое содержание книги:
Історія про Бен Манзура, жорстокого шейха[1] уаргельської Шаанби, який підступно позбавив життя славетного царя ахаггарських туарегів, і про швидку помсту за той злочин належить до найтиповіших воєнних історій Сахари дев'ятнадцятого століття. Події, про які я вам розповідатиму, мають історичну основу. Коли тридцять сьомого року я відвідав Уарглу й дивовижну мзабську республіку «Семи святих міст», старі шейхи розповіли мені про ці події багато цікавого. Про дещо, на мою думку варте вашої увага, я розповідаю в цій книжці, перевіривши наперед оповідки шейхів у генерала Домаза, який теж не забув про похід ахаггарців на Уарглу. Та й давні літописи хариджитів[2], з якими я ознайомився під час моєї третьої подорожі 1947 року, відкрили мені чимало таємниць сивої давнини.
Отже, я розповім вам про Сахару і її мешканців — моїх друзів на далекому спекотливому півдні. Хто з вас читатиме про цю безмежну пустелю, про те, яка вона є, той пересвідчиться, що Сахара — аж надто цікава, без будь-яких вигадок цікава і в далекому минулому, і нині.
Я. Р. В.
Цих двох із Догани звуть Алі та Гайф; вони — брати. Народилася в таких злиднях, що ось вже тридцять років не можуть з них вибитися. Про їхню вбогість кричить і їхнє шмаття та ганчірки, які вони носять замість тюрбанів…
Та що тут говорити про їхні злидні — я ж казав, що Алі й Гайф — рибалки. От коли б вони були хоч самостійні прибережні рибалки. О! Тоді вони вдарили б лихом об землю! Але ні Гайф, ні Алі ще не спромоглися навіть на рибальський баркасик, а що вже про невід, то годі й казати: невід коштує сто срібняків! У Догані тільки троє мають таке багатство. Решта наймитують у тих багатіїв. І за це їм належить законна, чи, правильніше, незаконна пайка вилову, — але то така мізерія!..
Я кажу це не для того, щоб ганьбити їх, а щоб ти знав: такий бідолаха вже змалечку мусить працювати, аби додати й свою працю до сухого окрайця, бо інакше злидні та голод заженуть у могилу…
Тому-то біднота небагато чого навчиться в школі. А каторжна поденщина виб'є їй з голови й те, чого вона сяк-так навчиться. Тож Алі й Гайф заледве можуть поставити свій підпис, коли це вже конче потрібно. А вся та велика вченість — то для щасливих, так само, як і гарні білі вовняні шати, затишне помешкання з безліччю подушок та інших казкових речей, які тобі й не насняться, бо ти їх не бачив…
І ось Алі й Гайф чують, що чорний хлопчик з мідним нашийником раба знає те, що й школярі. Ні, так їм ще зроду ніхто не брехав!
— Ти чий? — питає розгніваний Гайф.
— Мій дядечко… Мій пан — вельмишановний марабут[6] Сіді Захаріаш…
— Ти хочеш сказати, що твій пан — живий святий з мечеті Мекилового сина?!
З Гайфового голосу Карембу раптом збагнув, яке знамените ім'я вирізьблене на його мідному нашийнику.
— Авжеж! — задер носа Карембу й спробував усміхнутися. — Ти вгадав!
— Йой! — здивувалися обидва доганці й перезирнулись.
Аби ти зрозумів, про що вони подумали, розповім тобі таке.
Пан оцього негреняти Карембу — як ти вже довідався — є мулла[7] мечеті — тобто молитовні Мекилів син. І хоч ця мечеть не дуже велика й не вражає розкішшю, проте в усій славній столиці тріполійського бейлікату[8] її дуже поважають і люблять. Бо вона — одна з найстаріших мечетей на землі. Але справа не в цьому. Ця мечеть — центр школи малікітів…
На велетенській території Північної Африки є два табори — два відгалуження мусульманського віросповідання. Одне з них — малікіти, друге — ганіфіти.
Понад тисячу років триває розкол в ісламському світі. Як між християнами протягом середньовіччя лилася кров і точилися війни під двома схожими прапорами, коли так званими релігійними інтересами прикривалася жорстока боротьба за владу, славу, гроші та привілеї, за панування над великими землями та народами, — так і в мусульманському світі досі панує розбрат.
Коли б я розповів тобі про все це, ти сказав би: «Та це ж одне й те саме! Ті, кому дісталася вся влада від батьків, не хотіли випускати її з рук і тому тлумачили Магометове вчення так, як їм це було вигідно». Але мусульманська віра від самого початку вкоренилася в багатьох країнах, мешканці яких були не араби. Й ті люди швидко зрозуміли, що араби хочуть насамперед здобути собі владу. Ось чому Панісламська імперія, якою керували з Багдада намісники пророка (тобто халіфи), незабаром розпалася на східний і західний халіфати. І західна держава, яка обрала собі за імператора володаря маврського, й досі тримається, а справжня батьківщина й колиска мусульманської віри підпала під владу турецьку.
Тож тепер так: немає вже ні східної, ні західної держави арабів (я маю на гадці 1841 рік), а над численними народами панує турецький султан із Царграда. І як халіф він не тільки імператор, а й намісник пророка на землі.
Але турок є турок. Для багатьох східних народів він лишився варваром, який тільки прийняв їхню віру, як іноді загарбник-варвар приймає мову підкореного розвиненішого й культурнішого народу.
Скажемо ще й таке.
Корінне північноафриканське населення — бербери та маври — за сотні років рабства вкладає у свою релігію весь свій протест проти централізації — проти турків. От і виходить, що бути малікітом — це те ж саме, що належати до опозиції, до партії поневолених, а часто-густо й переслідуваних.
Коли ти вже знаєш про все це, то й не здивуєшся, хто є для бідного тріполійського бербера головний мулла малікітського віросповідання в Тріполі: цей мулла сам бідняк, але бідність — його захист і опора. І те, що йому бракує маєтку, у сто крат винагородиться народною любов'ю та шаною.
6
Марабут — член мусульманського релігійного братства; пустельник.
7
Мулла — служитель культу в мусульман.
8
Бейлікат — мусульманське князівство.