Вибрані поезії
- Автор: Сторни Альфонсина
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Кальварія
- ISBN: 978-966-663-282-4
- Переводчик: Григорій Латник
- Жанр: Прочая поэзия
Электронная книга - «Вибрані поезії». Краткое содержание книги:
У книжці репрезентовано вірші з усіх збірок визначної поетеси Латинської Америки аргентинки Альфонсіни Сторні (1892 — 1938), чий літературний доробок прирівнюють до творчої спадщини уславленої чилійки Ґабріели Містраль, лавреата Нобелівської премії з літератури.
Перейти на страницу:
наосліп, самотня, у космічній хлані,
і не буде співу, ні навіть благання.
Вона — одинока, бо створіння чулі
усі в її лоні, втомлені, поснули.
(Мати, що крокує, несучи отруту
дітей перемерзлих, в утробі забутих.)
Нема ніде міста… Сміття і руїни
понесе на мертвих плечах сиротина.
З висоти на неї якісь чорні гори
будуть задивлятись поглядом суворим.
Ще, можливо, море, пітьмі на догоду,
зробиться хіба що брилою із льоду.
І так, зажурившись, ця самотня брила
свої пригадає кораблі та хвилі,
і багато років виглядати буде,
щоб якесь суденце борознило груди.
І там, де ця брила має землю скраю,
примріється берег, над ним місяць сяє,
і саме бажання залишиться в неї,
бо той місяць буде іншим мавзолеєм.
І рухати судна брила ця захоче,
щоб людей ковтати в бурі-погорочі,
і щоб над собою чули скелі дикі
їхні одчайдушні та жахливі крики;
але вже не буде на землі нічого,
самотинний вітер замете дороги;
замете латинців розкішні оселі,
схови бедуїнів, бідні й невеселі;
ескімосів темні печери і нори,
вишукані, пишні церкви та собори;
і чорні, і жовті, і кольору міді,
і білі, й малайці, й метиси в огиді
тоді роззирнуться у землі стихійно,
попросять прощення за жорстокі війни.
Візьмуться за руки, і утворять коло,
і в ронді оточать свою землю голу.
І застогне їхнє коло від розпуки:
«Даремні зусилля — тільки горе й муки!
Адже земля наша квітнула садами,
повнилася щедро славними містами;
а повз їхні мури пропливали ріки,
були і лагуни, і ліси великі.
Поміж них надійні тяглись залізниці,
які тоді людям просвітляли лиця,
і квітнуло поле, і скрізь — дивовижа,
наче луки усміх і чистий, і свіжий;
а ми, не збагнувши, чим справді багаті,
схопили кинджали й пішли брат на брата;
ще й брехня тим часом набирала сили,
нещирі торгівці світ заполонили;
всі ми спромоглися про добро забути,
вилили на нього покидьки й отруту…
Тепер, білі кості, утворили коло,
оточили в ронді нашу землю голу.
І лунає наше голосіння вбоге,
на землі нещасній вже нема нічого!»
Перейти на страницу: