Проект «Україна». Галичина в Українській революції 1917–1921 рр.
- Автор: Литвин Микола Романович
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Фолио
- ISBN: 978-966-03-7196-5
- Жанр: История
Электронная книга - «Проект «Україна». Галичина в Українській революції 1917–1921 рр.». Краткое содержание книги:
У книжці львівського історика М. Литвина розповідається про роль і місце Галичини та галичан в Українській національно-демократичній революції. Особливу увагу приділено державотворенню Західно-Української Народної Республіки, провокативній політиці більшовицької Росії, яка намагалася влітку 1920 року прищепити «любов» галичан до Галицької Соціалістичної Радянської Республіки. І хоча своєї мети Українська революція не досягла, її значення важко переоцінити, оскільки вона спонукала нові покоління до спроб розбудови власної держави та здобуття незалежності.
З травня всі підрозділи січовиків виведені у другий ешелон. А вже наступного дня росіяни вщент розгромили австрійську 129-ту бригаду і захопили Маківку. При цьому потрапили у полон понад тисячу цісарських солдат і офіцерів. Своєрідною помстою був раптовий контрудар куреня отамана Г. Коссака під Пліткою, у ході якого захоплено до тисячі полонених. У битві на Маківці загинули 42 січовики, 76 зазнали поранень і 35 потрапили до полону. Полеглих поховали на південних схилах гори. Серед них були уродженці Коломийщини І. Ганущак, Ю. Григорщук, І. Грицюк, Ю. Пітиляк; із Косівщини – М. Білячук, П. Данищук, В. Зитенюк, брати Михайло і Дмитро Мицканюки, В. Палійчук, І. Ребеньчук, Ф. Ткачук; Ф. Карпин із Звенигорода, О. Матковський із Турки, Ф. Пик із Самбора та інші[23]. У незалежній Україні цей стрілецький цвинтар поновлено, встановлено пам’ятний знак.
Українська громадськість краю високо оцінювала мужність галицького стрілецтва у тій карпатській битві. «Маківка – це перший визначний етап на тому шляху, по якім українська нація зі стану пасивності переходила до стану активності, до чину, – зазначала львівська газета „Діло“ 2 травня 1915 р. – Битва на Маківці – це перша велика спроба галицьких українців стати самим активним чинником історії, стати ковалями й творцями своєї будучини».
В період з 19 квітня до 10 червня 1915 р. німецько-австрійські війська здійснили так звану Горлицьку операцію, у ході якої вісім армій під загальним командуванням генерала А. Макензена прорвали оборону російських військ і рішучим наступом на Перемишль – Львів змусили противника майже цілком залишити Галичину. У цій операції легіон УСС наступав у складі 2-го австрійського корпусу, не зустрічаючи опору з боку росіян. Лише 29 травня біля села Лисовичі за Болеховом російські частини завдали сильного контрудару 130-й австрійській бригаді й вийшли на сотні куреня Г. Коссака. Під страшний удар потрапили новобранці сотні чотаря І. Цяпки, які щойно прибули на фронт (було втрачено вбитими, пораненими і полоненими 180 стрільців). На іншій ділянці росіяни полонили пораненого сотника О. Букшованого. 24-річний командир, виходець із верховинського села Жаб’є, зарекомендував себе сміливим добрим старшиною, заслужив любов і повагу стрільців, які за ним довго сумували[24].
Так писав про червневий наступ 1915 р. поручник легіону УСС, член його Пресової кватири (1915–1917), письменник, автор текстів і мелодій багатьох стрілецьких пісень, уродженець Зборівщини Р. Купчинський[25].
27 червня 1915 р. синьо-жовтий прапор замаяв над княжою столицею Галицько-Волинської держави – Галичем[26]. «Було нас чотири сотні під командою курінного Дідушка. Першою ввійшла в Галич сотня Левицького, а за нею інші. Сотник Д. Вітовський обняв команду над містом у ратуші. Незадовго злетіла стрімголов з ратуша російська хоругва, а на її місці замаяла гордо наша. Між нами і москалями розпочалися малі перепалки, що другого дня розвинулися у велику й кроваву битву…» Цього фронтового листа чотаря І. Балюка від 5 липня 1915 р. надрукував віденський «Вістник СВУ» (№ 21–22). То була остання кореспонденція талановитого поета й автора нарисів. 27 липня 20-літній юнак із с. Трибухівці Бучацького повіту загинув у бою.
Під сильним вогнем противника галицькі стрільці по палаючих мостах форсували Дністер і продовжували переслідувати відступаючі частини брусиловської армії. 2 липня пощастило Д. Вітовському зі своєю сотнею визволити рідне с. Медуху під Галичем. На честь славного земляка селяни побудували тріумфальну арку, квітами зустрічали січовиків. Продовжуючи наступ, курені легіону вийшли на річку Золота Липа, де зустріли шалений опір противника, який встиг закріпитися на лівому березі. Спроби з ходу форсувати річку не вдалися. Мало того, січовики, особливо підрозділи чотарів Цяпки, Гаврилка і Балюка, зазнали серйозних втрат, а хорунжа О. Степанівна із групою своїх стрільців була оточена і захоплена у полон (відправлена у табори Туркестану)[27]. 7 липня обидва курені виведено в тил.
Після звільнення 6-м корпусом 2-ї австрійської армії 22 червня 1915 р. Львова і згодом майже всього краю до галицьких стрільців стали надходити вісті від рідних і знайомих. Стало відомо про тяжкі наслідки нової окупації краю, депортації ненадійних громадян на схід[28]. «Галичина під час окупації опинилась в руках всякої поліцейської і чиновничої наволочі, котру посилано сюди на посади, а вона, користуючись з воєнного стану, робила, що хотіла, і не тільки буквально грабила доми і людей… але й від себе додавала жару руйнуванню українського життя, її культурних сил»[29], – писав пізніше М. Грушевський у праці «Новий період історії України». Зрештою, голову Наукового товариства імені Шевченка у Львові, майбутнього провідника Української революції М. Грушевського 1916 р. теж вислано далеко в Росію[30].
23
Величко М. Маківка. З карпатських боїв УСС-ів. Нью-Йорк, 1951. 32 с.; Ріпецький С. Про тих, що полягли та пролляли кров у боях на Маківці // За волю України. С. 295–313.
24
Литвин М., Науменко К. Військова еліта Галичини. Львів, 2004. С. 7–8.
25
Стрілецький Календар-Альманах на 1917 p. Львів, 1917. С. 54.
26
Українські січові стрільці перші ввійшли до давньої галицької столиці // Свобода. 1915. 7 серп.
27
Литвин М., Науменко К. Військова еліта Галичини. С. 208–222; Степанів Я. Олена Степанівна в Ташкенті (1916–1917 рр.) // Україна. Наука і культура. Київ, 1994. Вип. 28. С. 30–41; Олена Степанів – Роман Дашкевич. Спогади і нариси / упоряд. Г. Сварник, А. Фелонюк. Львів, 2009. С. 51–80, 124–139.
28
Крип’якевич І. Галичина під час російської окупації. Серпень 1914 – червень 1915. Відень, 1915. 116 с.; Реєнт О. Україна в імперську добу (ХІХ – початок ХХ ст.). Київ, 2003. С. 309–311.
29
Цит. за: Літературна Україна. 1991. 1 серп.
30
Каппелер А. Мала історія України. Київ, 2007. С. 144.