Проект «Україна». Галичина в Українській революції 1917–1921 рр.

Вперше серед фронтових сотень з’явилося молоде поповнення із Коша – запасної частини, створеної у березні 1915 р. Кіш, або, як його називали січовики, Кадра, займався набором поповнення на території усієї Галичини, часом навіть за лінією фронту. Поборовці залучалися до юридичного всеобучу, культурно-освітньої праці спортивних змагань, організації Шевченківських свят[31]. 250 юнаків протягом 4–6 тижнів опановували зброю, навчалися влучно стріляти, бойовим вправам. Між іншим, регулярні австрійські частини таких підрозділів не мали. У липні 1915 р. Кіш із Закарпаття перебрався у Сколе, невдовзі в Пісочну під Стриєм. У Коші діяла бібліотека, деякий час – Пресова кватира, стрілецький хор і оркестр під керівництвом талановитого композитора, автора численних стрілецьких пісень М. Гайворонського.

У ті дні в легіоні УСС побував як воєнний кореспондент відомий угорський письменник Ф. Мольнар. «Починаючи уже від московського осіннього пролому, ці відважні й хоробрі галицькі добровольці змагались в тяжких боях в поході через Карпати, брали участь в оборонних діях зимою, а коли рвонулась вперед наша офензива, вони по кривавих днях під Болеховом і під Галичем пішли також на схід, – повідомляв кореспондент у віденському часописі „Нова вільна преса“ 19 серпня 1915 р., – їх легко розпізнати, попри їх жертвенну хоробрість, ще й по синьо-жовтій кокарді, яку носять на своїх шапках». Ф. Мольнар був надзвичайно здивований зустріччю з дівчатами-стрільцями і навіть підстаршинами, чого не було в австрійських частинах. «Сьогодні мав я довшу розмову з одною з цих українських дівчат – панною С. Галечко. 24-літня п. Галечко є студенткою університету; вона блондинка, незвичайно дівоча, з делікатно викроєними чертами лиця, дуже поважна і дуже гарна. Вона одіта в простий, дещо уже надшарпаний польовий стрій, з крісом на рамені, має на ковнірі відзнаки старшого десятника, на грудях медалю хоробрости… Її приятелька О. Степанів, яка від початку війни теж стояла в перших рядах, є в російському полоні. Олена також студентка Львівського університету. 19-літньою вона не тільки кинулась у боротьбу за українську справу, але була теж активною в організуванні добровольців. Вона була провідником стеж і незвичайно хороброю дівчиною, відзначеною за хоробрість медалею… Анна Дмитерко, львівська студентка, Павлина Михайлишин, молода вдова, і 17-літня Ольга Підвисоцька, що просто з семінарійної лавки пішла в поле, – усі вони борються рам’я об рам’я з мужчинами. Про ці хоробрі дівчата знає ворог і поважає їх. Російський часопис „Голос Народа“ розніс вістку про відзначення пань Галечко і Степанів»[32].