Проект «Україна». Галичина в Українській революції 1917–1921 рр.
- Автор: Литвин Микола Романович
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Фолио
- ISBN: 978-966-03-7196-5
- Жанр: История
Электронная книга - «Проект «Україна». Галичина в Українській революції 1917–1921 рр.». Краткое содержание книги:
У книжці львівського історика М. Литвина розповідається про роль і місце Галичини та галичан в Українській національно-демократичній революції. Особливу увагу приділено державотворенню Західно-Української Народної Республіки, провокативній політиці більшовицької Росії, яка намагалася влітку 1920 року прищепити «любов» галичан до Галицької Соціалістичної Радянської Республіки. І хоча своєї мети Українська революція не досягла, її значення важко переоцінити, оскільки вона спонукала нові покоління до спроб розбудови власної держави та здобуття незалежності.
Цим драматичним подіям присвячені також документальні збірники: «Українська суспільно-політична думка в XX ст.» (Нью-Йорк, 1983), «Українська Галицька Армія. Матеріали до історії» (Т. 1–5. Вінніпеґ, 1958–1970), «За волю України» (Нью-Йорк, 1967), «Євген Коновалець і його доба» (Мюнхен, 1974), «Денник Начальної Команди Галицької Армії» (Нью-Йорк, 1974), «Ukrainе and Роland in Documents 1918–1922» (Hunchac Т., ed. Vol. L—2, New York; Paris; Sidney; Toronto, 1983), «Західно-Українська Народна Республіка. 1918–1923. Документи і матеріали» (Т. 1–5. Івано-Франківськ, 2001–2011).
Вказану тему намагалися розробляти науковці Олександр Карпенко, Юрій Сливка, Степан Макарчук, Володимир Гордієнко, Сергій Лилик, Олександр Реєнт, Володимир Великочий, Богдан Якимович, Орест Красівський, Ярослав Лялька, Кім Науменко, Борис Тищик, Олександр Вівчаренко, Олександр Павлюк, Іван Патер, Ігор Соляр, Олег Павлишин та ін.[4] Проблеми українсько-польської війни 1918–1919 рр. порушував й автор цього дослідження в книзі «Історія галицького стрілецтва» (Львів, 1990; друге вид. 1991), «Українсько-польська війна 1918–1919 рр.» (Львів, 1998). І все ж багатогранна дослідницька робота тільки починається, оскільки лише нині стають доступними унікальні документи з архівосховищ Києва, Львова, Москви, Праги, Відня, Варшави, Риму, Оттави.
До підготовки цього рукопису спонукали ще й польські колеги-історики, які в останнє двадцятиліття значно об’єктивніше, ніж раніше, почали висвітлювати процес відродження польської й української державності у 1918–1920 рр.[5] Але, зрозуміло, не з усіма їхніми аргументами (щодо східних кордонів II Речі Посполитої, гуманності ведення бойових дій легіоністів та ін.) автор цього дослідження погоджується. А тому пропонованій студії чимало уваги відведено переговорам між воюючими сторонами, аналізу позицій «режисерів» із Парижа й Москви, національній політиці уряду ЗУНР, соборницьким процесам в УНР, складним проблемам функціонування історичної (національної) пам’яті в сучасній Україні.
Встане славна мати-Україна
Від Шевченкового здвигу до вибуху Української революції
Революційний вибух 1917 року каталізувала Перша світова війна, у кривавий вир якої були втягнуті більшість країн та народів світу. Для генералів-фронтовиків це був час випробовування нових видів зброї – авіабомбометань, перших танкових атак, хімічної зброї. Для політиків війна стала новим дискусійним майданчиком, у ході якого обговорювалися плани реформування старих імперій, перекроювання кордонів. Велика війна ще більше розколола український національний табір: наддніпрянці підтримували переможний наступ російської армії і прагнули виторгувати у царату автономію для Наддніпрянщини; галицькі політики підтримали у війні Габсбурґів, які, на їхню думку, мали надати Галичині національно-державну автономію.
Наболілі національні проблеми галицька громадськість широко обговорювала в ході святкування 100-річчя від дня народження Тараса Шевченка. Вказаний ювілей на західних землях України відзначено не лише поетичними вечорами, але й масовим Шевченківським здвигом 28 червня 1914 р. у Львові за участю 12 тис. представників галицьких парамілітарних товариств «Сокіл», «Січ», «Пласт», культурно-освітніх і кооперативних структур. У той день на площі Сокола-Батька в околицях Стрийського парку вони дізналися не лише про вбивство у Сараєво наступника австрійського престолу архікнязя Франца Фердинанда, але й ще раз актуалізували ідею відродження українського війська як зав’язку майбутньої Української держави. Активність стрілецтва сприяла консолідації українського політикуму, яке сформувало міжпартійну Головну українську раду (ГУР) на чолі з К. Левицьким[6]. Утім, відповіді на головне питання часу «Чи дасть нам тепер Австрія Україну»[7] залишалося серед галичан, буковинців і закарпатців риторичним.
2 серпня 1914 р. ГУР у Львові створила Бойову управу УСС, яка звернулась до австрійського уряду з проханням дозволити сформувати легіон Українських січових стрільців. Попри отриману згоду, від перших днів створення частини їй чинилися перешкоди. На прохання відкликати з військ сто українських старшин цісарське командування виділило лише 16, серед них Г. Коссака, С. Горука, В. Дідушка, Д. Вітовського та ін. Для легіону Українських січових стрільців австрійці передали тисячу важких однозарядних крісів, які ще 1888 р. були зняті з озброєння. Всього до Українських січових стрільців зголосилось 28 тис. галичан, але уряд і польські політичні кола, побоюючись створення українського війська, обмежили чисельність легіону 2,5 тис.[8] Добровольцями насамперед записувалися ті, хто офіційно був визнаний непридатними до військової служби, а також особи, які ще не мали (гімназисти, студенти університетів Львова, Грацу, Відня, деякі жінки) або вже були непризивного віку з підданих Австро-Угорщини[9]. Основна маса галичан-українців – понад 100 тис. – була мобілізована до частин, які відправлено подалі від України, на італійський фронт.
4
Карпенко О. До питання про характер революційного руху в Східній Галичині у 1918 р. // 3 історії західноукраїнських земель. Київ, 1957. С. 59–60; Сливка Ю. Боротьба трудящих Східної Галичини проти іноземного поневолення. Київ, 1973; Макарчук С. Республіка, що обрала поразку // Вільна Україна. 1989. 22, 24 січ.; Гордієнко В. Листопад. Сходження на Голгофу // Літопис Червоної Калини. 1991. № 1–3; Лилик С. ЗУНР: біла пляма в історії України // Пост імені Ярослава Галана. Львів, 1990. Кн. 24. С. 178–206; Лялька Я., Науменко К. Західно-Українська Народна Республіка // За вільну Україну. 1990. 1 лист.; Якимович Б. Западно-Украинская Народная Республика: мифы, история и значение // Высокий замок. 1991. 31 окт.; Тищик Б., Вівчаренко О. Західноукраїнська Народна Республіка. Коломия, 1993; Павлюк О. Дипломатія злуки. До питання про об’єднання УНР і ЗУНР // Всесвіт. 1992. № 1–2. С. 176–178. Його ж. Від злуки – до розриву: Взаємини урядів УНР і ЗУНР у 1919 р. // Наука і суспільство. 1994. № 4–6, 7–8; Західно-Українська Народна Республіка 1918–1923. Історія. Івано-Франківськ, 2001; Західно-Українська Народна Республіка 1918–1923. Ілюстрована історія. Львів; Івано-Франківськ, 2008; Павлишин О. Євген Петрушевич (1863–1940). Ілюстрований біографічний нарис. Львів, 2013.
5
Dąbkowski Т. Ukraiński ruch w Galicji Wschodniej. 1912–1923. Warszawa, 1985; Kozłowski M. Między Sanem a Zbruczem: Walki o Lwów i Galicję Wschodnią 1918–1919. Kraków, 1990; Konieczny Z. Walki polsko-ukraińskie w Przemyślu i okolicy. Listopad – grudzień 1918. Przemyśl, 1993; Klimecki M. Wojna polsko-ukraińska 1918–1919 r. // Wojsko i wychowanie. 1993. № 5. S. 43–46; № 6. S. 36–39; Ibidem. Polsko-ukraiński konflikt wojskowy o Galicję Wschodnią. 1918–1919 r. // Akcja «Wisła» na tle stosunków polsko-ukraińskich w XX wieku. Materiały z sesji naukowej 12–14. VI. 1992. Szczecin, 1994. S. 29–37; Ibidem. Polsko-ukraińska wojna o Lwów i Wschodnią Galicję 1918–1919 r. Warszawa, 1997; Koko E. Przed ryskimi preliminariami. Z dziejów stanowiska ukraińcow galicyjskich w 1920 r. // Polacy o Ukraińcach, Ukraińcy o Polakach. Materiały z sesij naukowej pod redakcją Tadeusza Stegnera. Gdańsk, 1993. S. 118–138; Szmytkowska B. Stosunek rządu Zachodnio-Ukraińskiej Republiki Ludowej do Państwa Polskiego i polaków na podstawie prasy oficjalnej tego rządu // Polacy o Ukraińcach, Ukraińcy o Polakach. S. 139–145; Lukomski G., Partacz C., Polak B. Wojna polsko-ukraińska 1918–1919: Działania bojowe – aspekty polityczne – kalendarium. Koszalin; Warszawa, 1994; Leinwand A. Obrona Lwowa w listopadzie 1918 roku // Rocznik Lwowski 1993–1994. Warszawa, 1995. S. 37–57; Jagoda M. Walki o Lwów od stycznia do kwietnia 1919 roku // Wojskowy Przegląd Historyczny. 1995. № 1–2. S. 184–200; Krotofil M. Ukraińska Armia Halicka 1918–1920. Toruń, 2012.
6
Левицький К. Історія політичної думки галицьких українців 1848–1914. Львів, 1926. С. 716–720; Українська сила з покликом Тарасовим. Великий ювілейний здвиг Січей і Соколів у Львові // Свобода. 1914. 16 лип.
7
Історія січових стрільців: військово-історичний нарис. Київ, 1992. С. 22.
8
Див.: Литвин М., Науменко К. Історія галицького стрілецтва. Львів, 1991. С. 12–15.
9
Дорнік В. Політика Австро-Угорщини щодо України в роки Першої світової війни // Перша світова війна та проблеми державотворення у Центральній та Східній Європі (до 90-річчя закінчення Першої світової війни). Чернівці: ЧНУ, 2009. С. 11.