Проект «Україна». Галичина в Українській революції 1917–1921 рр.
- Автор: Литвин Микола Романович
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Фолио
- ISBN: 978-966-03-7196-5
- Жанр: История
Электронная книга - «Проект «Україна». Галичина в Українській революції 1917–1921 рр.». Краткое содержание книги:
У книжці львівського історика М. Литвина розповідається про роль і місце Галичини та галичан в Українській національно-демократичній революції. Особливу увагу приділено державотворенню Західно-Української Народної Республіки, провокативній політиці більшовицької Росії, яка намагалася влітку 1920 року прищепити «любов» галичан до Галицької Соціалістичної Радянської Республіки. І хоча своєї мети Українська революція не досягла, її значення важко переоцінити, оскільки вона спонукала нові покоління до спроб розбудови власної держави та здобуття незалежності.
31 жовтня сотня поляків на чолі з генералом Станіславом Пухальським (1867–1931) намагалася обійняти владу й у Перемишлі[139]. Однак ці плани не вдалося здійснити. На допомогу українському громадянству княжого міста прийшов 9-й український піхотний полк (200 стрільців) під командуванням хороброго підпоручика М. Федюшки із приміської Журавиці. Незважаючи на дощ, на ринковій площі зібрались ще й вісім тисяч селян-українців із навколишніх сіл. Відтак у четвер уранці в Народному домі відбулось величне віче, учасники якого присягли: «Польське панування в Перемишлі може прийти тільки по їх трупах». Там же було обрано Перемиську Народну Раду (Українську Національну Раду) на чолі з адвокатом і громадським діячем Теофілем Кормошем (1861–1927). До її складу увійшло 13 чоловік – представники від інтелігенції, робітників і селян повіту[140]. При повітовій Раді створено ряд комісій – військову, фінансову, харчову, санітарну та інші. Її органом став часопис «Воля». Всього при фінансовій підтримці професора гімназії Олександра Яреми вийшло три числа вечірньої газети (5, 7, 10, листопада).
Враховуючи настрої польської частини населення міста, а також чималу активність легіоністів на чолі з генералом С. Пухальським, члени повітової Ради вирішили одразу ж нав’язати конструктивний діалог із польською громадськістю, яка прагнула будь-що включити Перемишль до складу відроджуваної II Речі Посполитої. Відтак уже першого листопада від 15.30 до 22.00 відбулися переговори обох сторін, у ході яких було досягнуто згоди створити польсько-українську комісію. До неї увійшли з української сторони – посол Володимир Загайкевич (1876–1949), директор Каси хворих Іван Жолнір, директор гімназії Андрій Аліськевич і професор гімназії Михайло Демчук, а з польської – професор гімназії Фелікс Пшиємський і три адвокати: Леопард Тарнавський, Йозеф Мантель, Володимир Блажовський. Пізно вночі ці вісім членів комісії підписали угоду про утримання спокою і порядку, згідно з якою вони тимчасово обіймали владу у місті й повіті. Для виконання адміністративно-поліційних функцій була створена із тисячі українців і тисячі поляків спільна міліція[141]. Крім Перемишля, спільні міліції діяли у Красичині та Бірчі.
Наступного дня на мурах Перемишля з’явилася відозва комісії «До населення міста і повіту!», в якій містився заклик «до спокою і громадського порядку». Діяльність комісії підтримала Жидівська Національна Рада, створена у Перемишлі 3 листопада. Того ж дня виникла й Польська Рада Народова, яка закликала поляків не падати духом і водночас… не виконувати наказів свого генерала Пухальського (до речі, обраного в склад комісії) щодо роззброєння польських частин на Засянні[142]. Поспішна відозва поляків дестабілізувала суспільно-політичну ситуацію в повіті. У цей час, як зазначала газета «Воля» від 5 падолиста 1918 р., «польські легіоністи підступом роззброїли 9-й полк, а його офіцерів інтернували. Рівночасно на даний поляками знак стали озброюватись польські студенти і провокувати українське населення. Кілька озброєних недоростків, видно на приказ своїх провідників, вдерлися навіть до палати нашого єпископа Коциловського і шукали там оружія і амуніції. Провокаційне поведения польських загорільців викликало незвичайне обурення серед українського населення Перемишля і околиці. Здавалося, що ще хвиля і прийде до оружної розправи… Дійшло до того, що в ніч з суботи на неділю якісь польські загорільці острілювали з машинового кріса Медику і ранили кількох селян. Та загорілість потягнула за собою обсажения Перемишля українськими військами».
Провокації легіоністів змусили Українську Національну Раду перейти до рішучих дій. О п’ятій ранку 4 листопада підпорядковані їй п’ять українських сотень обеззброїли польські сторожі в місті, крім Засяння. Учасник бою старшина Віктор Петрикевич згадує (його спогади зберігаються у Бібліотеці Народовій у Варшаві), що в нічних сутичках загинуло двоє стрільців і п’ять легіоністів. Тоді ж інтерновано генерала Пухальського і декілька польських підрозділів[143]. Уранці Українська Національна Рада оголосила, що перебирає у свої руки владу, а також закликала: «Горожани! Взиваємо Вас всіх без ріжниці народности і віросповідання до безуслівного спокою і послуху нашим зарядженням. Брами домів належить замикати о 8 год. вечером. Продажа палених набоїв є безуслівно заказана. Горожани! Запоручаємо Вам безпечність публичного порядку, життя і майна. Апровізацією міста і повіту займемося щиро. Просимо о повнє довір’я і поміч. Працювати будемо для добра всего населення совісно і безсторонно…»[144]
139
CAW. WBH 13. К. 3—21.
140
Koneczny Zdzisław. Walki Polsko-ukraińskie w Przemyślu i okolicy. S. 16–19.
141
Воля. 1918. 5 листоп.
142
АР w Przemyślu. Polska RN. Afisz.
143
Biblioteka Narodowa. Oddział rękopiców. Mf 69010.
144
Arhiwum Państwowe w Przemyślu. Polska Rada Narodowa. Sygn. 26. K. 12.