Називай мене Мері...

Ведмедик перейшов до справи без зайвих передмов: у Головка викрали дружину й п’ятирічного сина. Сталося це посеред білого дня, і кілька годин Артем не міг ані думати, ані до пуття говорити — бракувало сил. Дружина передзвонила сама, мертвим голосом сказала: з ним хочуть поговорити. Потім Головко почув дитину — синок просив тата нікому не казати, що їх забрали дяді, інакше їм із мамою відріжуть голови.

Далі минула вічність.

Аж раптом усе скінчилося.

Дружина знову подзвонила і сказала — вони вдома, цілі та неушкоджені.

Зірвавшись, Головко примчав до них, аби особисто в тому переконатися. Справді, не знайшов на них ані подряпини. Хіба обоє були смертельно перелякані, а син прилипнув до мами, мов дитинча панди. Щойно Артем видихнув, телефон озвався.

Прийшло повідомлення з номера, який не визначається.

Вітання від Свистуна.

Незнайомець мав надію, що вдома все добре. Попередив: наступного разу так не буде. Головкові краще не рипатися, робити своє, не лізти в чужі справи й не заважати іншим жити й працювати. Навіть якби Артем зміг записати розмову, нічого кримінального не прозвучало. Хід цій історії поліцейський дати не міг — просто не мав нічого на руках. Жодних фактів.

Зате вже не перший місяць завзято збирав дані, що дозволили б коли не посадити Свистуна, то принаймні вимити його з органів назавжди. Головко так і не змирився з його поновленням. Тісно співпрацював із активістами, котрі домагалися реального очищення тепер уже нової поліції. Але все впиралося в брак професійних кадрів, а Дмитро Свистун, попри свою падлючість, дійсно був досвідченим сищиком. Молодь, яка приходила в розшук, таки мала чого в нього повчитися.

Кругова порука нікуди не поділася.

І тоді Свистун пішов у наступ: він вирішив зупинити Головка.

— Ти знаєш систему, — підсумував тоді Пасічник. — І Артему не гірш за тебе відомо: нічого не вдієш. Допоможи собі сам. Тому пішов до мене. Хоча друг твій.

— Тобі теж не ворог.

— Лише колишній підлеглий.

— А я?

— З тобою, Лилику, в нас інші стосунки.

— Я теж так думав.

— Що помінялося?

— Нічого, — Кобзареві не хотілося заходити в коло розмов на тему нинішнього життя, яке все поставило з ніг на голову, тож перескочив: — Головко міг би сказати мені сам. Вважайте, я образився.

— Дмися скільки завгодно. На здоров’я. Тільки чим допоможеш йому ти! Охоронятимеш Ніну з малим? Лилику, ми обоє добре знаємо Свистуна. Зробив раз — зробить удруге. Ніхто не доведе його причетність. Ніна, між іншим, вагітна.

— Не знав. От Головко, а кажеш — мені друг...

— Хіба Артем повинен звітувати тобі, що там у них із жінкою в ліжку? Коли бачилися останній раз?

— На Різдво.

— Тоді вони й надумалися. Ніна тиждень, як підтвердила. Тому Артем ледь не збожеволів.

— Чор-рт!

— Та отож, — погодився Пасічник. — Може, не варто таке казати. Але не дуже засмучуся, якщо Свистун одного разу дограється, як колись Геша Пузо. Не забув?

У той момент Кобзар не відразу зрозумів, що колишній начальник не жартує й навіть не міркує вголос. Та погляд Пасічника, а головне — красномовна й тривала пауза промовляли самі за себе.

— Тобто? — перепитав, наперед знаючи відповідь.

— Не роби таких очей, Лилику. Все ж розумієш.

Ще б пак!

Саме згадана історія свого часу, ще в мирні часи, звела чоловіків ближче, ніж личить начальнику й підлеглому...

П’ять років тому такий собі Геннадій Семенович Пузан з логічним прізвиськом Пузо побив, а потім зґвалтував неповнолітню падчерку.

Подібного бруду вистачало й дотепер не бракує, просто у великих містах він проявляється швидше, бо приховати важче. Сусіди Пузана давно скаржилися на нездорову атмосферу: він вийшов із колонії, де відсидів за збут наркотиків, незабаром пригрів у себе тиху жіночку з дівчинкою-підлітком, яких вочевидь спокусив окремим помешканням. Спершу все було тихо, й сусіди вирішили — помилялися в людині, Пузо взявся за розум, навіть почав працювати й дбати про створену ним родину й чужу дитину. Згодом сіра від горя співмешканка розказала: Пузан взявся за старе, заборгував, втратив товар, тікаючи від міліції, й замість грошей вирішив віддати падчерку. Хто напоумив, не мало значення. Страшніше, що матір не дозволила — й тоді він озвірів.

Результат маєте...

Пузана затримали.

Але відпустили дуже скоро.

Пасічник потім пояснив Кобзареві те, про що Олег здогадувався сам: наркоділки витягнули його за допомогою адвокатів та підмазали, де треба, аби Пузо тримав язика за зубами. І заодно потрапив до них у залежність, вважай — у рабство. Адже борг на ньому висів чималий, та й тепер, після звільнення, ще більше винен.

Тільки дурень не матиме з цього зиску.

Жінка із скаліченою донькою повернулася звідки прийшла, де знову змушена була ділити одну кімнату з батьками. А ті бурчали: мовляв, попереджали, тепер догралася й таке інше. Геша Пузо почав погрожувати, вимагаючи забрати заяву й визнати: все було за згодою. То вони так гралися, значить. Жінка несподівано для себе прокинулася, знайшла сили й зайняла оборону. А потім узагалі пообіцяла повернути Пузана в камеру — знайшлися активісти, котрі мали змогу допомогти.