Шлях королів. Хроніки Буресвітла

— Ти сходив до вітру, перш ніж стати в стрій? — запитав Даллет.

— Часу не було…

— То давай зараз — хутко.

— Прямо… тут?..

— Якщо ти цього не зробиш, усе закінчиться тим, що сеча потече в тебе по нозі під час бою і відволіче твою увагу. Може, це навіть вартуватиме тобі життя. Ну ж бо!

Знітившись, Ценн попросив Даллета потримати списа й відлив прямо на каміння. Коли справу було зроблено, він окинув поглядом тих воїнів, котрі стояли поблизу. Жоден із Каладінових бійців навіть не всміхнувся. Вони стояли так само непорушно — списи при боці, щити за спиною.

Армія супротивника закінчувала останні приготування. Поле битви, що розділяло обидва війська, являло собою голе кам’янисте пустище, напрочуд рівне та гладке, на якому лиш де-не-де траплялися скелебруньки. Із нього вийшло б непогане пасовисько. У Ценнове обличчя дмухнув теплий вітер, напоєний вологими запахами великобурі, що бушувала минулої ночі.

— Даллете, — гукнув хтось.

Пробравшись крізь шеренги бійців, до них наблизився чоловік, котрий ніс у руці дротик, до древка якого були прикріплені пара ножів у шкіряних піхвах. Новоприбулий був молодим — може, років на чотири старшим за Ценна в його п’ятнадцять, — але на кілька пальців вищим навіть за Даллета. На ньому був звичайний шкіряний одяг списника, але з-під нього виглядала пара темних штанів. Ценн гадав, що таке взагалі-то не дозволялося.

Його чорне хвилясте волосся алетійця сягало плечей, а очі були карими. На плечах куртки без рукавів теліпалися аксельбанти з білого шнурка — знак того, що він командир загону. Усі тридцять бійців довкола Ценна виструнчилися, піднімаючи списи у привітанні. «Тож це і є Каладін Буреблагословенний? — із недовірою подумав Ценн. — Такий молодий?»

— Даллете, до нас незабаром приєднається новобранець, — сказав Каладін добре поставленим командним голосом. — Я хочу, щоби ти…

І раптом замовк, помітивши Ценна.

— Він прибув у розташування загону кілька хвилин тому, сер, — мовив Даллет, усміхаючись. — Я тут якраз готую його до битви.

— От і добре, — відповів Каладін. — Я заплатив чималі гроші, щоби вирвати цього хлопчину з пазурів Ґара. Цей горе-вояка настільки некомпетентний, що я взагалі дивуюся, чому він не в стані наших ворогів — це було би принаймні чесно.

«Що? — подумалося Ценнові. — Чого б це хтось став платити за мене гроші?»

— Яка твоя думка про поле битви? — запитав Каладін. Іще кілька списників, що стояли поруч, прикрили очі козирками долонь, прочісуючи поглядом каміння.

— Може, підійде та улоговина біля двох валунів аж ген справа?

— Підходи занадто нерівні, — похитав головою Каладін.

— Так точно, сер, ваша правда. А як щодо того невисокого горбка ондечки? Він досить віддалений, щоби перечекати першу навалу, і достатньо близько, щоб не відриватися від основних сил.

— Здається, підійде, — кивнув Каладін, хоча Ценн ніяк не міг уторопати, на що саме вони дивилися.

— А ви, бовдури, — всі почули?

Бійці високо здійняли списи.

— Наглядай за новачком, Даллете, — сказав Каладін. — Адже він не знає сигналів.

— Так, звісно, — відповів усмішливий Даллет.

Він ще й усміхався! Як тут можна було всміхатися? У ворожому стані засурмили в сурми. Це що ж — вони вже готові? І хоча Ценн щойно відлив, а все ж відчув, як по нозі збігла цівка сечі.

— Тримайтеся! — гукнув Каладін, а тоді швидким кроком рушив уздовж передньої шеренги, щоби перемовитися з командиром сусіднього загону. За спинами Ценна й товаришів усе ще дошиковувалися кілька десятків лав. Лучники по боках приготувалися стріляти.

— Не хвилюйся, синку, — знову заспокоїв його Даллет. — З нами все буде добре. Адже наш командир Каладін — справжній щасливчик.

Воїн по іншу руку від Ценна кивнув. Це був довготелесий, рудоволосий веден, чия смаглява шкіра була занадто темною як для алетійця. І що він забув в алетійській армії?

— Щира правда. Адже наш Каладін — Благословенний бурею. Що є, те є… Скільки це ми втратили були в минулій битві?.. Здається, лише одного?

— Але ж хтось таки загинув, — зауважив Ценн.

— То й що? — знизав плечима Даллет. — На війні завжди гинуть. У нашому загоні втрати найменші. Скоро сам побачиш.

Каладін закінчив розмову з іншим командиром і бігцем повернувся назад. Хоча в руці у нього був, строго кажучи, дротик — з ним належало вправлятися однією рукою, а в іншій тримати щита, — цей дротик був на добрий лікоть довшим, ніж у решти бійців.

— До бо-о-ою — …ту-у-уйсь! — скомандував Даллет.

На відміну від командирів інших загонів, Каладін не став у стрій, а так і залишився попереду своїх бійців. Воїни довкола Ценна знервовано переминалися, рвучись уперед. Ці звуки ланцюжком пробігли по лавах усієї величезної армії: на зміну затишшю прийшла буря. Зачовгали сотні ніг, заляскали щити, задзенькотіли пряжки. Каладін залишався непорушним, вдивляючись у бойовий стрій ворожої армії. «Спокійно, хлопці!» — наказав він, не обертаючись.