Шлях королів. Хроніки Буресвітла
- Автор: Сандерсон Брендон
- Год: 2019
- Язык: украинский
- ISBN: 978-617-12-66946-0
- Переводчик: Андрій Зорницький
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Шлях королів. Хроніки Буресвітла». Краткое содержание книги:
Але він недооцінив опонента. Той ринувся назустріч, парирувавши удар виставленою вперед головою. І саме в той момент, коли лезо Сетового меча вже вдруге торкнулося шолома — цього разу розтрощивши його на друзки, — затягнутим у латну рукавицю кулаком Ґавілар щосили вдарив його в обличчя.
Сліпуче світло зблиснуло у Сетових очах, немов утішний додаток до страшного й раптового болю, що пронизав його лице. Контури предметів розпливлися, в очах потемніло.
Біль. Який нестерпний біль!
Він заволав, і з широко відкритого рота рікою хлинуло Буресвітло. Спиною він налетів на щось тверде — балконні двері. Тепер біль перекинувся ще й на плечі, немов у них впилася сотня кинджалів. Він звалився додолу, покотився й застиг, дрижачи всім тілом. Звичайна людина такого удару не пережила б.
«Нема часу на біль. Нема часу на біль. Нема часу на біль!»
Сет кліпав очима, тряс головою, але довколишній світ уперто залишався розпливчатим і темним. Невже він осліп? Ні, це надворі стемніло. Він лежав на дерев’яному балконі: удар був такої сили, що двері не витримали. Глухий стукіт. А-а-а… це чиїсь важкі кроки. Сколкозбройний!
Сет із останніх сил звівся на ноги. Перед очима все пливло. З одного боку обличчя юшила кров, зі шкіри парувало Буресвітло, засліплюючи ліве око. Світло. Воно зцілить його, якщо це можливо. Нижня щелепа вільно теліпалася. Невже зламана? Та ще й Сколкозбройця зронив!
Перед очима рухалася незграбна тінь: крізь понівечений обладунок короля витекло немало Буресвітла, тож тепер він насилу йшов. Але наближався.
Скрикнувши, Сет рухнув на коліна й почав гарячково заряджати балкон Буресвітлом, щоб силою Викиду перемістити його донизу. У повітрі довкола повіяло холодом. Буря ревіла, перекочуючись донизу через його руки та всотуючись у деревину балкона. Він спробував Кидонути його вниз, потім спробував іще раз. Він робив уже четверту спробу, коли на балкон ступив Ґавілар. Під додатковою вагою балкон нарешті загойдався. Затріщала здеформована деревина.
Сколкозбройний вагався.
Сет спробував уп’яте — опорні балки підломилися, а вся споруда відділилася від основної будівлі. Крик вирвався з-позад його зламаної щелепи, і він витратив останню порцію Буресвітла на те, щоб Кидком переміститися на бічний мур палацу. Завалившись набік, він пролетів мимо приголомшеного Ґавілара, впав на стіну й покотився.
Балкон рухнув додолу. Нажаханий король дивився вгору, а твердь утікала в нього з-під ніг. Падіння було недовгим. У місячному світлі Сет із серйозним виглядом спостерігав — хоч в одному оці все ще туманилося, а на друге він узагалі не бачив, — як балконна споруда з грюкотом врізалася в кам’яні плити двору. Стіна палацу затремтіла, і тріск розтрощеного дерева луною відбився від сусідніх будівель.
Усе ще маючи під собою мур палацу замість підлоги, Сет застогнав і підвівся. Він почувався дуже ослаблим, адже використав увесь запас Буресвітла надто швидко і тим перенапружив тіло. Насилу тримаючись на ногах, він пошкутильгав униз по стіні — туди, де валялися уламки балкона.
Король усе ще ворушився. Взагалі-то Сколкозбруя захистила б його від такого падіння, але довгий скривавлений уламок деревини простромив бік короля якраз там, де Сет раніше пробив йому панцир. Шин опустився навколішки, вдивляючись у спотворене болем обличчя монарха. Вольові риси, квадратне підборіддя, чорна борода, що подекуди взялася сивиною, пронизливий погляд світло-зелених очей. Ґавілар Холін.
«Я… чекав… на тебе», — ледь вимовив він у перервах між судомними подихами.
Сет просунув руку за нагрудник королівської кіраси та спробував намацати й розстібнути ремені. Вони піддалися, і Сет повністю зняв його. Зворотний бік захисної пластини був оснащений сапфірами: два з них тріснули й перегоріли, а троє інших усе ще світилися. Не вірячи своїм очам, Сет різко вдихнув, усотуючи Буресвітло.
Усередині знову забушувала буря. Випари Світла, що здіймалися над однією стороною обличчя, погустішали, зцілюючи поранену шкіру та кістки. Біль усе не вщухав: лікувальна дія Буресвітла аж ніяк не миттєва. Знадобляться години, доки він остаточно прийде в норму.
Король закашлявся:
— Скажи… Тайдакару… що він запізнився…
— Я не знаю, хто це такий, — ледь вимовив Сет, намагаючись не ворушити зламаною щелепою. Потому підвівся й виставив руку вбік, прикликаючи Сколкозбройця.
— А хто ж тоді? — нахмурився король. — Рестарес? Садеас? Ніколи б не подумав…
— Мене підіслали паршенді, — відказав Сет. Щойно збігли десять ударів серця, як вогкий від конденсату Сколкозброєць знову опинився в його руці.
— Паршенді? Але ж це божевілля, — Ґавілар знову закашлявся, а тоді підніс тремтячу руку до грудей і став порпатись у внутрішній кишені. Незабаром він видобув звідти невеличку кришталеву сферу на ланцюжку. — Візьми. Вона не повинна потрапити до їхніх рук, — скидалося на те, що в ньому згасала свідомість. — Передай… передай моєму братові… нехай підбере найважливіші слова, які лишень може сказати чоловік…
Ґавілар затих.
Сет на якусь мить завагався, а тоді опустився навколішки й узяв сферу до рук. Вона виглядала дивно — геть не схожа на ті, що він бачив раніше. Хоч і зовсім темна, вона якимсь дивом світилася особливим, чорним світлом.
«Паршенді? — як сказав було Ґавілар. — Але ж це божевілля».
— Тепер усе чистісіньке божевілля, — прошепотів Сет, ховаючи дивину до кишені. — І все рушиться прямо на очах. Вибачай, алетійський королю. Хоча тобі, гадаю, наплювати. Принаймні тепер, — Сет підвівся. — Тобі хоча б не доведеться переживати кінець світу, який чекає на решту з нас.
Біля бездушного тіла короля з імли матеріалізувався його Сколкозброєць і дзенькнув об каміння, немов випавши з мертвої руки колишнього власника. Він вартував цілого багатства: у боротьбі за оволодіння одним-єдиним Сколкозбройцем занепадали та гинули королівства.
Зсередини палацу долинули стривожені крики. Сет мав поспішати. Але…
«Передай моєму братові…»
Для Сетових одноплемінників передсмертне прохання вмираючого було священним. Тож він узяв королеву руку, вмочив її у його ж власну кров та вивів на уламку деревини: «Брате, підбери найважливіші слова, які лишень може сказати чоловік».
Упоравшись із цим, Сет зник у темряві. Він не взяв із собою королівського Сколкозбройця — навіщо? І його власний був цілком достатнім прокляттям.
Частина перша
Поверх тиші
Каладін / Шаллан
1
Буреблагословенний
«Ви вбили мене. Покидьки, ви мене вбили! Сонце ще не згасло, а я помираю!» — записано в п’ятий день тижня чач місяця бетаб 1171 року зі слів тридцятиоднорічного темноокого солдата за десять секунд до смерті. Автентичність зразка вважається сумнівною.
«Мене ж уб’ють, правда?» — запитав Ценн.
Загартований ветеран, який стояв поруч, обернувся і глянув на хлопчину. Усю нижню частину обличчя бувалого в бувальцях воїна вкривала коротко підстрижена чорна борода, що на щоках уже взялася сивиною.
«Мене вб’ють, — думав Ценн, стискаючи спис, ратище якого стало слизьким від поту. — Я загину. О, Прародителю бур, я загину».
«Скільки тобі років, синку?» — поцікавився ветеран. Ценн не пам’ятав його імені. Нелегко було пригадати хоч щось, дивлячись, як армія супротивника шикується в бойові лави з іншого боку всіяної камінням рівнини. Здавалося, ніби в рухах воїнів проглядало щось цивільне: аж надто акуратне й організоване. Озброєні дротиками — у першій лінії, за ними ті, хто мав метального чи ударного списа, і лучники з боків. Обладунки темнооких списників були такими ж, як і Ценнів: шкіряна куртка без рукавів, спідниця до колін з аналогічного матеріалу, простий сталевий шолом і такий же нагрудник.