Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 2
- Автор: Лавкрафт Говард Филлипс
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Жупанського
- Переводчик: Остап Українець
- Жанр: Детская проза
Электронная книга - «Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 2». Краткое содержание книги:
Упирі отаборилися серед руїн Саркоманда і вирядили вісника до нічвидів з проханням віднести їх униз. Пікман зі старшинами не могли надякуватись Картерові за допомогу, а сам Картер відчув, що його остаточний план нарешті визрів — він зможе отримати у цих своїх жахливих союзників допомогу не тільки для того, щоб вийти з цієї частини краю снів, але й дістатися кінцевої мети своєї подорожі та знайти-таки богів на вершині незвіданого Кадата, а може, й чарівливе присмеркове місто, яке так несподівано вирвали з його снів. Тож він заговорив про це зі старшинами упирів і розповів усе, що знав про холодну пустку, серед якої стоїть Кадат, про страхітливих шантаків і про гори, в яких витесано двоголових вартових. Сказав про те, як шантаки бояться нічвидів, як ці велетенські птахи з кінськими головами з криками тікають від нір, проритих у голих сірих горах, які відділяють Інґанок від страхітливого Ленґа. Розповів також те, що дізнався про нічвидів із фресок у тому монастирі без вікон, яким править верховний жрець, що його годі описати: про те, що їх бояться навіть Великі Древні, і про те, що їхній повелитель зовсім не повзучий хаос Ньярлатотеп, а старезний, незапам’ятний Ноденс, Володар Великої Безодні.
Картер виклав усе це товариству упирів, після чого висловив їм своє прохання, яке не вважав чимось особливим з огляду на послугу, яку він щойно зробив цим жилавим собакоподібним трупоїдам. Так, казав Картер, він бажає немало — щоб нічвиди безпечно пронесли його повітрям понад краєм шантаків і різьбленими горами, на саме верхів’я холодної пустки, звідки не видно зворотних слідів жодного смертного. Він хотів дістатися оніксового замку на вершині Кадата, що посеред холодної пустки, аби вблагати Великих Древніх пустити його до присмеркового міста, яке вони в нього забрали, і був певен, що нічвиди без жодних труднощів зможуть доправити його туди: високо понад усіма небезпеками рівнин і понад страхітливими вартовими з подвійними головами, які вічно сидять у сірому присмерку. Бо ж ніхто на всій землі не був загрозою для нічвидів, навіть самі Великі Древні їх боялися. Проте навіть якщо несподівано втрутяться Інші Боги, а їхня звичка стежити за діяннями нижчих земних богів добре відома, нічвидам однак нічого боятися: позасвітове пекло не страшне для безмовних і безликих літунів, бо ж їхній повелитель — не Ньярлатотеп, а могутній і правічний Ноденс.
Десяти-п’ятнадцяти нічвидів, вів далі Картер, напевне вистачить, щоб жоден шантак і близько не підлітав до Картера, хоч, мабуть, непогано було б узяти до гурту ще кількох упирів, які б знали, як керувати цими створіннями, — упирям, звісно, це відомо краще, ніж людям. Вони могли б приземлитися будь-де за мурами тієї легендарної цитаделі з оніксу і там зачекати його повернення чи знаку відлітати, коли сам він піде в замок, щоб помолитися земним богам. Якщо хтось із упирів вирішить супроводжувати його до тронної зали Великих Древніх, він буде вельми вдячний, бо їхня присутність додасть ваги та поважності його проханню. Проте він жодним чином не наполягає на цьому, а лише просить перенести його до замку на верхівці незвіданого Кадата і назад; звідти вони помандрують або до чарівливого присмеркового міста, якщо боги виявлять йому ласку, або ж назад до земної Брами Глибокого Сну, якщо його молитви не будуть почуті.
Упирі дуже уважно слухали мову Картера, і невдовзі небо почорніло від хмар нічвидів, за якими раніше послали вісника. Крилаті тварюки сіли півколом довкруж армії упирів, терпляче очікуючи рішення собакоподібних старшин стосовно прохання земного мандрівника. Упир, який був колись Пікманом, про щось серйозно переговорив із побратимами, і зрештою Картерові запропонували значно більше, ніж він міг би сподіватися навіть у найкращому разі. Оскільки Картер допоміг їм здолати місячних потвор, вони вирішили допомогти йому із зухвалою мандрівкою туди, звідки ще ніхто не повертався: з ним мали вирушити не просто кілька союзних нічвидів, а ціла їхня армія з упирями-ветеранами, на місці ж залишався лише невеличкий гарнізон, якому належало захищати галеру і поранених у бою на щербатій скелі. Вони готові були здійнятися в повітря за його бажання, а після прибуття на Кадат його мала супроводити поважна свита упирів, щоб він міг висловити своє прохання земним богам у їхньому замку з оніксу.
Безмежно зворушений і вдоволений таким виявом вдячності, Картер зі старшинами упирів став планувати свою зухвалу мандрівку. Було вирішено летіти дуже високо, понад страхітливим Ленґом з його безіменним монастирем і моторошними кам’яними селами; зупинитися мали тільки на сірих вершинах, щоб переговорити з нічвидами, норами яких були поточені верхівки тих гір і кого бояться шантаки. Тоді, залежно від порад, отриманих від тамтешніх мешканців, вони виберуть маршрут — підлетять до Кадата або з боку різьблених скель, котрі стримлять на північ від Інґаноку, або через північні околиці самого мерзотного Ленґу. Собакоподібні та бездушні, упирі з нічвидами не боялися того, що їм може трапитися в тих невторованих пустелях, не відчували вони і жодного благоговійного страху перед Кадатом, який там самотньо височіє, ховаючи на вершині оніксовий замок.