Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 2

Драглисті місячні потвори звідкись притягли довжелезну жердину і спробували відіпхнути нею від берега корабель нападників, але коли вдарили нічвиди, вони негайно полишили це заняття. Вид безликих, наче ґумових, потвор за їхньою улюбленою справою справляв моторошне враження: невимовно жахало видиво густої хмари нічвидів, що розлітається містом, летить угору, за вигин дороги в пошуках ворогів, які могли там зостатися. Час від часу чорні істоти випадково впускали жабоподібного в’язня на землю, і вельми огидно — як для зору, так і для слуху, — було спостерігати, як від удару об землю врізнобіч порсають шматки жертв. Коли останні нічвиди здійнялися з галери у повітря, старшини упирів пробелькотіли наказ відступати, тож веслярі тихенько вивели галеру з гавані, затисненої між двома мисами, а саме місто тим часом поринало в хаос битви.

Упир-Пікман вичекав декілька годин, поки недорозвинені мізки нічвидів переборють страх моря, галера ж тим часом відійшла на милю від щербатої скелі і кинула там якір, а упирі поки перев’язували рани своїм побратимам. Запала ніч, і сірі сутінки поступилися місцем хворобливому сяйву низьких хмар, а старійшини все вдивлялися в обриси проклятої скелі, очікуючи відльоту нічвидів. Ближче до ранку над верхів’ям скелі почала кружляти чорна цятка, яка невдовзі розрослася до розмірів чималої зграї. Удосвіта зграя наче поменшала і за якусь чверть години пощезла вдалині, у напрямку на північний схід. Раз чи двічі щось із цієї зграї падало в море, але Картер цим не надто переймався, бо ще раніше спостеріг, що жабоподібні потвори не вміють плавати. Нарешті, коли упирі вдовольнилися побаченим, коли всі нічвиди відлетіли до Саркоманда і до Великої Безодні зі своїми приреченими в’язнями, галера знову ввійшла у гавань поміж сірими мисами; уся її страхітлива команда зійшла на берег і розсипалася серед оголених скель, на яких височіли витесані з суцільного каменю вежі та фортеці.

І таємниці, які відкрилися їм у тих зловісних склепах без вікон, були воістину страхітливі: вони повсюди натрапляли на сліди минулих розваг і гулянок та на зогнилі недоїдки. Картер намагався уникати того, що було ще до певної міри живим, і кілька разів перелякано тікав від останків, щодо яких не був зовсім упевнений, що вони цілковито мертві. Просякнуті смородом халупи були умебльовані переважно химерними стільцями і лавицями, вирізаними з місячних дерев, на які були нанесені чудернацькі візерунки. Там лежало без ліку зброї, начиння, оздоб, зокрема траплялися якісь чималих розмірів божки у вигляді незнаних на землі істот, вирізьблені з суцільних рубінових брил. Незважаючи на коштовний матеріал, з якого вони були зроблені, Картер не завдав собі особливого клопоту довго їх розглядати чи розбиратися, кого зображають ці ідоли, — він узяв молоток і розтрощив їх на дрібні шматочки. Картер позбирав розкидані списи і дротики і, з дозволу Пікмана, роздав їх упирям. Ця зброя була не відома собакоподібним трупоїдам, але після дохідливих пояснень Картера вони без особливих труднощів оволоділи нею і навіть навчилися робити її самотужки.