Юрій Щербак. Час тирана. Прозріння 2084 року (2014)
- Автор: Щербак Юрий Николаевич
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Ярославів Вал
- ISBN: 978-617-605-047-6
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Юрій Щербак. Час тирана. Прозріння 2084 року (2014)». Краткое содержание книги:
«Час Тирана. Прозріння 2084 року» — самостійний твір з майже детективним сюжетом, багато героїв якого знайомі нам з попередніх частин трилогії.
Роман, як і трилогія загалом, дає епічну картину подій української історії, містить у собі прозріння і пророцтва про долю України і виклики, що стоять перед народом, попереджає про майбутні небезпеки.
Напередодні свого 80-ліття Юрій Щербак — відомий письменник, дипломат, лікар і мислитель — подарував читачам філософський твір-антиутопію, сповнений пошуками християнських істин, гротеском та іронією, вірою в долю України.
— Не відмовлюсь.
Гайдук відкрив праві дверцята масивного дубового столу, за яким сидів, і дістав з нижньої полиці пляшку «Jack Daniel's».
— За що п’ємо?
— За «Небесний Єрусалим», — цокнувся з ним Шморгун, уперше за останні роки відчувши тривогу за майбутнє.
Заяву про відставку він забрав.
50
Джорджа Безпалого розмістили в таємному спецізоляторі контррозвідки на Дегтярівській. Слідство вели полковник Домбровський та майор Блідий. Джордж не впізнав його, бо не запам’ятав обличчя нападника, який пустив йому в обличчя струмінь нейропаралітичного газу в Маростіці, а на кордоні Австрії вводив йому антидот. В’язня не били, не підключали до апаратури контролю за думками, не вводили ніяких речовин з так званого ряду «сироваток правди». Але допит вівся по дванадцять годин поспіль, жорстко, зі знанням багатьох деталей перебування Безпалого в Італії. Він не знав, що друга оперативна група агентів Назарової, яка мала свого «крота» в управлінні Франко Россі, схопила одного з трьох убивць Мар’яни Скандоне — рідної сестри Джорджа Безпалого, — і свідчення цього сицилійського мафіозі записали на диск; пройшовшись по його волосатих грудях паяльною лампою (запах був, наче обсмалювали кабана перед Різдвом), агенти багато чого дізналися і про обставини смерті Мар’яни, і про Фонд Крюгера, його власника, який угніздився недалеко від Палермо, та його людей.
Безпалий зрозумів, що ці похмурі «особісти», особливо білявий, із крижаним поглядом блакитних порожніх очей, не будуть панькатися з ним, як італійські контррозвідники, і виклав слідчим усе, що знав, детально, нічого не приховуючи. Згадав і полковника Стригуна, і Леді.
Протоколи допитів лягли на стіл Гайдука, і він вирішив зустрітися з Джорджем. Приїхав на вулицю Дегтярівську, нікого не попереджаючи, в джипі «Джура» без жодного супроводу. На подвір’я в’язниці вибіг розгублений полковник Домбровський, почав рапортувати, але Гайдук, не слухаючи його, пройшов усередину, в приміщення, в якому через спеціальне скло-дзеркало можна було спостерігати за допитом. Пізнав ту саму темно-сіру кімнату, в якій допитував колись Таса-Фелікса-Троцького і Зореславу. «Треба вміти захищати свою владу, — згадав слова Вчителя. — Той, хто не захищає своєї влади, — не гідний її. Смерть і страх смерті — ось найкращі охоронці влади».
Святополк Блідий-Рьонгвальд у чорному мундирі майора контррозвідки — дві срібні «шпали» в петлицях — продовжував допит Безпалого.
— Моєю метою, — неголосно, як на сповіді, мовив Джордж, — було вбивство генерала Гайдука. Я був готовий до цього.
— Яка причина вашої ненависті до Гайдука?
На столі, поверхню якого колись дряпала своїми пазурами Зореслава, стояв відеомагнітофон, що фіксував допит. На маленькому екранчику монітора можна було побачити зіщулену постать Безпалого.
— Особиста помста. Генерал Гайдук — вбивця мого батька… Те, що я пережив у той день у Спрінгфілді… коли побачив на балконі вбитого батька… вовік не забуду і не прошу.
Гайдук увійшов до кімнати, де вівся допит. Блідий-Рьонгвальд скочив з місця, хотів доповісти, але Гайдук, не подаючи йому руки, сказав:
— Вільні. Можете йти.
Сів навпроти в’язня й спитав:
— Ти пам’ятаєш мене, Джордже? Я — генерал Гайдук.
Джордж напружено мовчав. Сидів у м’яких гумових кайданах-рукавичках і не міг ударити генерала, навіть якби хотів. Але, як і тоді, під Вінницею, відчув дивний параліч волі, наче цей тиран, постарілий із того часу, як побачив його у Вінниці Безпалий, мав над ним гіпнотичну владу. Джордж НЕ МІГ підняти руку на Гайдука. І не хотів.
— Оскільки ти, Джордже, звинувачуєш мене у вбивстві твого батька, дай, будь ласка, мені шанс на справедливість. Вислухай мене.
Джордж, похиливши кучеряву голову на груди, вперто мовчав.
— Твій батько, Віктор Безпалий, був моїм найкращим другом, — сказав Гайдук. — Я вірив йому, як самому собі. І хотів залишити його керівником Бюро у Вашингтоні… Усім, що в мене залишилося найдорожчого в цьому житті — здоров’ям мого сина — я клянусь, що не вбивав твого батька. І не знав тоді, що він працює на Державну варту проти мене. Ти можеш не вірити мені, але це так.
Джордж не зронив ні слова, хоч і слухав уважно. Гайдук витягнув невеличку флешку, вставив її в щілину комп’ютера і увімкнув екран.