Сага про Форсайтів

— Певна річ, вона була вбрана, як справжня леді. На неї завжди любо глянути.

Цієї миті повідомили, що приїхав Джеймс із дочками. Дарті, якому захотілось випити, послався на те, що йому треба, мовляв, до зубного лікаря; зійшовши біля Мармурової арки, він узяв кеб і на той час уже сидів біля вікна в своєму клубі на Пікаділлі.

Жінка, сказав він своїм приятелям, хотіла повезти його з візитами. Та не на того натрапила! Ха!

Гукнувши служника, Дарті послав його в хол довідатися, хто виграв заїзд о 4.30. Слово честі, втомився як собака, провадив він, цілісінький день мотався по місту з жінкою. А оце вирішив — годі. Хіба він не має права на особисте життя?

Визирнувши з вікна ніші, де він любив сидіти, стежачи за перехожими, Дарті, на лихо, а може, й на щастя, помітив Сомса, що скрадливо переходив вулицю від Грін-парку, очевидно, наміряючись зайти до «Айсіума»: він теж був його членом.

Дарті вмить зірвався на ноги; схопивши свій келих, він промимрив щось про «заїзд о 4.30» і швидко сховався у гральній кімнаті, куди Сомс ніколи не заходив. Вмостившись у напівтемній кімнаті, він утішався на самоті особистим життям до пів на восьму,— на той час Сомса в клубі вже, напевно, не буде.

Ні, не можна, повторював Дарті сам до себе, коли йому кортіло приєднатися до розмов, що точились біля вікна, ні в якому разі не можна наражатися на сварку з Вініфред саме тепер, коли у нього сутужно з грішми, а «старий» (Джеймс) дивиться на нього скоса після тієї халепи з нафтовими акціями, в якій він, Дарті, зовсім не винний.

Якби Сомс побачив його в клубі, до Вініфред неодмінно дійшла б чутка, що він не був у зубного лікаря. Мабуть, немає такої іншої родини, де б чутки доходили так швидко. Схрестивши ноги в картатих штанях, Дарті невесело сидів між зеленими ломберними столиками; його оливкове обличчя було насуплене, лаковані черевики вилискували в сутіні; він гриз палець, міркуючи, де його в біса дістати грошей, якщо Еротик не виграє ланкашірського кубка.

Його похмурі думки звернулися до Форсайтів. Кляте кодло! Анічогісінько в них не витягнеш — принаймні для цього треба з шкури вилізти. Усі — страшенні скнари, і жодного серед них спортсмена, хіба що Джордж. Спробуй-но позичити десять шилінгів у цього ж таки Сомса, то його грець поб'є на місці, а як ні, то він скорчить таку зневажливу посмішку, наче ти пропаща людина, коли потребуєш грошей.

А дружина цього Сомса! (Дарті мимоволі ковтнув слину). Він пробував був заприязнитися з нею,— приязнь до гарненької своячки — річ природна,— але нехай його чорти вхоплять, якщо ця (Дарті лайнувся подумки) вшанувала його хоч єдиним словом; де там! Вона дивиться на нього, мов на якийсь непотріб, а сама, певно, здатна на що завгодно — він ладен головою закластися. Він жінок знає, як облуплених: недарма в неї такі оксамитні очі й така постать, і цей телепень Сомс скоро в цьому пересвідчиться, якщо в тих чутках про Пірата є хоч крихта правди.