Анатомія неоголошеної війни
- Автор: Савченко Микола Олексійович
- Год: 1997
- Язык: украинский
- Год: Українська перспектива
- ISBN: 966-7243-20-6
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Анатомія неоголошеної війни». Краткое содержание книги:
Наведено факти взаємодії командної ланки ЧФ з по-сепаратистському налаштованими організаціями, партіями та депутатами кримського парламенту і колишнім президентом Криму. Розкривається ряд серйозних помилок окремих керівників України, через які не вдалося своєчасно розв’язати проблему чорноморського флоту. особливе місце займає розповідь про скорумпованість вищих чинів чорноморського флоту, про розпродаж, розкрадання та вивезення цінного майна.
Важливу увагу приділено портретам тих, хто створював Військово-Морські Сили України, показано успіхи і патріотизм цих людей, а також їхні помилки. Читач узнає про основні етапи будівництва українських ВМС з 1991 до 1997 року.
Дані з морської, повітряної та гідрометеорологічної обстановки в районі Чорного моря у ВМС України не надавалися, що створювало загрозу безпеці мореплавання як військових, так і цивільних суден.
Кораблі ВМС України, які стоять біля причалів Північної бухти Севастополя, не забезпечувалися телефонним зв’язком зі штабом ВМС через кабельну мережу, яка існує на причалах, тоді як Чорноморський флот користувався понад 40 телефонними каналами зв’язку, що надаються в його розпорядження Збройними Силами України.
З відома і за прямою вказівкою командування ЧФ навмисно руйнувалася система спостереження та зв’язку на території України. На всіх радiотехнічних постах, від порту Iзмаїл до порту Керч, було знято апаратуру технічного пізнавання. На о. Зміїний повністю скорочено радiотехнічний взвод, внаслідок чого в районі гирла ріки Дунай і на важливому оперативному судноплавному напрямі в північно-західній частині Чорного моря створилася загроза плаванню кораблів та суден не тільки причорноморських, а й інших держав.
Згідно з директивою начальника штабу ЧФ віце-адмірала П. Святашова, 19 січня 1994 року було погашено всі навігаційні вогні та світлові знаки в північно-західній частині Чорного та в Азовському морях, що могло призвести до серйозних міжнародних наслідків, пов’язаних із загибеллю суден та людей, зі значними екологічними катастрофами. Командування Чорноморського флоту свідомо спланувало і провело цю акцію з метою завдати економічних та моральних збитків незалежній Україні.
Не раз протягом зими — весни 1994 року ЧФ відмовляв у виділенні сил та засобів для рятування рибалок та екіпажів українських суден, що потрапили у важку крижану ситуацію в Азовському морі.
Командування ЧФ відмовилося здійснювати силами, що базуються на Дунаї на території України, ескортну службу супроводження суден Українського Дунайського пароплавства до Югославiї й назад. Внаслідок цього в період з 25 серпня 1991 року до 20 жовтня 1993 року було обстріляно артилерією та легкою стрілецькою зброєю теплохід “Курск”, “Н. Будников”, “Звездный”, “Пермь”, “Задонск”, “Н. Грибов”, “Волгоград”, “Капитан Илюшин”, “Ворошиловград”, “Балаклава”, “ Г. Морозов”, “Ульяновск”, “А. Аника”, “Улан-Батор”, “Загорск”, “Ф. Рябинин”, “Грозный”, “Д. Калинин” та інші. Серед екіпажів суден були вбиті й поранені, кілька суден зазнали важких пошкоджень.
Через складну ситуацію з жовтня 1993 року Україна була вимушена припинити рейси своїх торговельних суден в район Югославiї, а це завдало нашій країні чималих матеріальних збитків, на що, врешті, й розраховувало командування ЧФ.
У квітні 1994 року в районі бухти Голандiя (м. Севастополь) було виявлено склад боєприпасів, що залишилися з часу Другої світової війни. Командування ЧФ відмовилося надіслати групу розмінування, запропонувало ВМС України вирішити це завдання самостійно. Незважаючи на відсутність такої групи в складі ВМС України, завдання було вирішено успішно.
12 травня в Старостамбульському гирлі Дунаю було виявлено якірну мiну періоду Другої світової війни. Українська сторона звернулася за допомогою до Чорноморського флоту, в складі якого на Дунаї були протимiнні кораблі. Проте командування ЧФ, яке неодноразово заявляло, що флот діє в інтересах і Росії, і України, в допомозі відмовило й порадило ВМС України вирішувати проблему власними силами. Така сама історія сталася й 11 червня, коли командування ЧФ відмовилося послати тральщик на знищення міни, що плавала в Чорному морі поблизу узбережжя Криму. Тільки завдяки вмілим і рішучим діям особового складу ВМС України мiну було знищено.
Про який же гуманізм можна було говорити і кого ж реально захищав Чорноморський флот? Адже на цих мiнах могли підірватися кораблі та судна не тільки України, а й будь-якої причорноморської держави, пролилася б кров невинних людей через амбіції російських адміралів, яким надано високі владні повноваження.
Командування ЧФ, нагнітаючи обстановку в акваторії Чорного моря, усіма доступними засобами намагалося підірвати довіру світової громадськості до України та економіку нашої незалежної держави. Це досягалося руйнуванням існуючої на Чорному морі системи навігаційного забезпечення, спостереження і зв’язку. Замість зміцнення співробітництва між Україною та Росією, ВМС України та Чорноморським флотом командування ЧФ створило вкрай несприятливі умови для нормального мореплавання кораблів і суден у Чорному морі та для польотів літаків над його акваторією.
Це створювало не тільки загрозу судноплавству та безпеці польотів у басейні Чорного моря, а й багато в чому позбавляло можливості керівництво ВМС та Міністерство оборони України гарантувати безпеку держави з моря. Одночасно створювалися сприятливі умови для безконтрольного перевезення контрабандного товару, перекидання вантажів, майна, а то й кораблів ЧФ у Росію.